Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Слово після страти 📚 - Українською

Читати книгу - "Слово після страти"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Слово після страти" автора Вадим Григорович Бойко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 124
Перейти на сторінку:
тобі видали в ростовському дитбудинку?

— Ні, уже при німцях я виміняв на базарі костюм і черевики за пачку сигарет і буханець хліба, які заробив у німецьких солдатів, миючи їм машини.

— Коли це було?

— Місяців два тому,— відповів я, а сам подумав: «Навіщо йому це потрібно?»

Краус дістав із картонної коробки вузол і поклав його на стіл. Я одразу здогадався, що то був мій одяг. Зверху лежав списаний аркуш паперу,— очевидно, висновки експертизи.

— А чого ж це в Ростові до одягу пришивають ярлики, а на черевиках ставлять штемпелі польських фабрик? — тріумфуючи, спитав слідчий і поклав переді мною відпоротий од костюма ярлик і вирізані з черевиків шматочки підкладки, на яких стояли штемпелі польської взуттєвої фабрики, либонь, ще з довоєнних часів.

Мій благодійник Стасик Бжозовський, котрий перед нашою втечею з шахти «Гогенцоллернгрубе» роздобув на чорному ринку в Бойтені костюм і черевики польського виробництва, певна річ, не міг передбачити, яку фатальну роль відіграють кляті ярлики і штемпелі. Не міг цього передбачити і я, бо тоді було не до ярликів.

Мене наче хто приском обсипав, а бідолашне серце тенькнуло й кудись провалилося.

— Костюм і черевики дали мені поляки, коли я просив у них хліба, бо мій одяг зовсім подерся,—сказав я перше, що спало на думку.

— Ага, виходить, ти зустрів щедрих поляків. Ну що ж, розкажи, де, коли і за яких обставин ти зустрів цих доброчинців? — глузуючи з мого невдалого експромту, просичав Краус, а сам вийняв сірники і для чогось почав акуратно застругувати їх лезом маленького складаного ножичка. Раптом він із незвичайною спритністю схопив мене за палець і загнав під ніготь гостро заструганого сірника. Від страшного болю я аж скрутився весь і заволав.

— Хто і з якою метою послав тебе на об’єкт «ікс»? — люто закричав Краус, не звертаючи жодної уваги на мої сльози.

— Ніхто мене не посилав, я випадково потрапив туди вночі, заблукавши в лісі,— сказав я плачучи.

Від різкого удару в перенісся в мене потемніло в очах. У цей час Краус загнав під другий ніготь ще одного сірника. Я завив від болю і знепритомнів.

Хоч як це дивно, але опритомнів я від нового страшного болю. Це Краус загнав мені під ніготь третього сірника. Інстинктивно я шарпнувся, щоб якось повитягати з-під нігтів сірники, та це було неможливо: здоровило гестапівець, котрий на допиті виконував роль асистента, міцно тримав мене за руки. Хватка в нього була залізна, і я не міг навіть поворухнутись. Краус сидів переді мною, і хоча його коліна торкалися моїх, а своїми черевиками він наступив мені на ноги, чомусь здавалося, що я бачу його далеко-далеко в якомусь тумані. Чув тільки люте сичання:

— Хто і для чого послав тебе на об’єкт?

У цю мить перед очима постав образ закатованого комісара Червоної Армії. Його незвичайна мужність і презирство до гестапівців, здавалося, вдихнули в мене нові сили. Я затявся і стояв на своєму. Нелюд загнав мені під нігті четвертого сірника, за ним п’ятого, шостого, сьомого... Асистент заходився місити мене кулаками, а потім поволік у камеру тортур. На гойдалці висів мертвий комісар. Та я вже був байдужий до всього. Залишилося одне бажання: скоріше померти.

Мене кинули на стіл, пристебнули ременями і почали шмагати канчуками. Було таке відчуття, наче хтось розпеченими щипцями рве на шматки моє тіло... Опритомнів я на прохолодній цементній підлозі камери. Спробував поворухнутися — страшний біль прохромив усе тіло. Пальці на руках розпухли і горять вогнем. Голова налита свинцем, у ній крутяться і противно вищать якісь іржаві шестерні. У горлі клекочуть гарячі клубки...

Ця ніч була для мене суцільним страхітливим кошмаром. Уранці знову потягли на допит. Мною оволодів відчай. Вирішив: якщо почнуть катувати, кинуся на Крауса, вчеплюся йому зубами в горло і тим самим прискорю розв’язку, позбудуся мук. Та цього разу гестапівці міцно тримали мене за руки, а Краус з настирливістю маніяка повторював одне й те саме запитання: «Хто і з якою метою послав тебе на об’єкт «ікс»?» Зціпивши зуби, я мовчав, тільки заперечливо хитав головою»

— Коли хочеш знати, мене навіть не це цікавить. Плювати я хотів на той об’єкт. Мене цікавить інше: в ім’я чого ти йдеш на шибеницю? Чи ти боїшся помсти бандитів, які послали тебе, чи ти просто кретин?

— Мене ніхто не посилав, я заблудився у лісі,— відповів я і знову заридав. Заридав не від болю, бо ніякий фізичний біль уже не можна було порівняти з тим великим душевним болем, який я відчував у цю мить, думаючи про своє так безглуздо загублене життя.

Під час цього допиту Краус виламав мені обидва мізинці, зробив кілька глибоких ран на кистях рук якимсь металевим предметом і випалив запальничкою шматок шкіри на правій руці...

Допит тривав, може, з годину, а мені здалося, що він тривав цілу вічність. Уже потім, коли все залишилося позаду, я не раз дивувався: як я витримав ці жахливі тортури, як не збожеволів?

Мене потягли в камеру і, вкрай знесиленого, розбитого, кинули на цементну підлогу. І знову страшна ніч. Тупа байдужість до всього змінювалася непереборною жадобою життя, після чого я знову впадав у відчай і починав гарячково вишукувати спосіб покінчити з собою. Шкода тільки, що я не зможу помститися своїм катам...

Так тривало три дні. Допити, катування. Холодний цемент камери... нічні кошмари... Іноді здавалося, що я вже помираю. Та коли до мене поверталася свідомість, я починав перебирати в думках усе своє коротке життя. Переді мною одна за одною пропливали до болю дорогі, милі картини дитинства. Я бігав ярами й перелісками, що починалися одразу за рідною Селезенівкою, бавився з однолітками в густих заростях ліщини, гасав по лузі, вкритому барвистим килимом квітів. Перед очима стояла зворушливо ніжна білокора берізка поблизу нашої хати, патлаті кущі бузку в садочку. У вухах бриніла чарівна музика тихого надвечір’я. Я захоплювався спортом, любив читати книги... А може, й не

1 ... 28 29 30 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слово після страти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слово після страти"