Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 5, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 5" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 86
Перейти на сторінку:
з’єднать,-

Лиш скажи, чого бажаєш,

Який біль на серці маєш,-

Твою кривду рад я знать».

 

«Пане,- мовить жінка з жахом,-

Як ти много одним махом

Набалакав, боже крий!

Певно, славний ти юриста,

Але в мене справа чиста:

Виправить довжок старий».

 

Бассім

Зволь лише мені сказати,

Хто се твій довжник завзятий,

Я його перед суддю,

Що між всіми наймудріший

І до бідних найщиріший,

Заразісько заведу.

 

Слухай, жінко справедлива,

Будь лише мені зичлива,

Справу сю віддай мені;

За третину п’ястра жваво

Виграю все, коли право

Є по твоїй стороні.

 

Та хоч би була та справа

Зла, нечесна і лукава,

Бридка, чорна, як смола,-

Я її на правду зверну,

На добро відміню скверну,

Хвіст пущу вперед чола.

 

«Пане любий,- каже баба,-

Скаржусь я на того драба,

Мого мужа. Щоб я так

Дочекала з бога ласки,

Як подружні обов’язки

Не сповняє сей пияк.

 

Як мав шлюб зо мною брати,

Обіцяв мені давати

П’ять динарів кожен рік

На шпильки, стяжки й одежу,-

Отсей довг від нього стежу,

Бо пропав із ним мій вік.

 

Вже п’ять літ із ним бідую,

Слова доброго не чую,

Ледве є що їсти й пить,

А ще дідько той лапатий

Видумав за домом спати,-

Най же довг мій заплатить!»

 

«Що ж за заробіток має

Муж твій?» - так Бассім питає.

«Муж мій, пане, чоботар».-

«Га, шкурлатник! Стій же, братку,

Я тобі прищеплю латку,

Кину в дрож тебе і в жар!»

 

«Пане любий,- мовить баба,-

Чи не слід на того драба

Скаргу в протокол вписать,

У судді на мій рахунок

Виєднати форлядунок

І тоді його зазвать?»

 

Бассім

Певно, певно! Ось до суду

Вже близенько, сам я буду

Особисто у судді,

Твою справу виторочу,

Форлядунок виклопочу,-

Буде діло все в ладі.

 

Се сказав Бассім і сміло

В суд ввійшов, мов мав там діло,

Десь постояв при стіні,

Потім гордо виходжає,

Шмат паперу в жмені має

І так мовить тій жоні:

 

«Ось папір! Тепер приладься!

Як на річі будеш знаться,

То побачиш ще й печать:

За годинку - кайтесь, люде! -

Чоловік твій смирно буде

Твої руки цілувать».

 

Аж підскочила шевчиха.

«Дай же боже йому лиха,

А вам, паночку, добра!»

І з намиста, що на шиї,

Відірвала дві новиї

Драхми чистого срібра́.

 

«Нате, паночку хороший!»

Як Бассім дірвався гроший,

То, мов яструб в кігті, хап!

«Ще Бассім я! - повідає.-

Ще аллах за мене дбає,

А мій ворог - глупий цап!»

 

Повела його шевчиха

Аж на те підсіння стиха,

Де сидів її супруг,

І сама за вуглом стала,

І Бассіму показала;

«Он він, панцю, щоб оглух!»

 

Тут Бассім свій ум відсвіжив,

Свій тюрбан нагороїжив,

Вуса остро підкрутив,

Кашлянув, мов моздір грюкнув,

Палкою в підлогу стукнув,

Очі в лобі закотив.

 

Бачить, мужичок маленький.

І худенький, і бліденький

Над роботою клячить,

Як то кажуть, пушка духа,

Шиє й сам собі, як муха,

Якусь пісеньку мурчить!

 

Тут Бассім не рік нічого,

Наближається до нього,

Що клячав на килимку;

Килимок за роги цапнув,

З майстром враз на плечі хапнув,

Наче кицьку у мішку.

 

«Пане, що се за причина? -

В страсі запищав шевчина.-

Де, куди мене несеш?»

 

Бассім

Маєш тихо буть, смириться

І закону покориться,

Бо до трибуналу йдеш.

 

Швець

Пане, змилуйсь надо мною!

Адже ж не піду, як стою.

Положіть мене, щоб міг

Взяти свиту, вбратись гоже,-

Піду з вами в ім’я боже,-

Не несіть мене на сміх.

 

Змилувавсь Бассім, шевчину

З килимком на землю кинув;

Люд їх обступив вінком.

Швець пита Бассіма з чуду:

«Хто се зве мене до суду?

Чи́їм-то я довжником?»

 

Бассім

Жінка зве тебе до суду,

А я урядово буду

Її справу заступать:

Ти весь вік їй закапарив,

Тож за п’ятдесят динарів

Ти їй мусиш одвічать.

 

Швець

О завзяття ти жіноче!

Що вона від мене хоче?

Лиш п’ять літ жонаті ми.

Їй динара в рік! Є свідки!

Але п’ятдесят? Се відки?

 

Бассім

Хоч заріжся, а візьми!

Зрештою, мій любий друже,

Се мені зовсім байдуже,-

Будеш се судді казать.

А тепер готов? Їй-богу,

Час рушати нам в дорогу.

Я не маю часу ждать.

 

І Бассім потяг шевчинку

До судового будинку,

Жінка ж бігла передом.

Як минули півдороги,

Швець Бассіму бух у ноги

І сказав таким ладом:

 

«Пане любий, лиш дві слові

Подозвольте, коб здорові,

Мені з вами говорить!»

 

Бассім

Говори хоч двадцять штири!

Ми ж нічого не згубили,

Перед нами не горить.

 

Швець

Вірте! - все, що жінка клепче,

Се сліпа їй заздрість шепче.

Бачте, вчора пізно вніч

Я в сусіди загулявся,

Потім там обночувався,-

Відси й вийшла вся та річ.

 

Та кленуся бородою:

Задобрю і заспокою

Я її не в довгий час;

Най лише переспимося,

То і перепросимося,

І не буде звади в нас.

 

Тож прошу, мій пане милий,

1 ... 28 29 30 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 5, Франко І. Я."