Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Хороший настрій різко кудись зник. Мені набридло те, що я так часто думаю про неї.

- Ну й щасливчик ти! Треба й мені колись у Вашингтон заглянути, якщо там така краса ховається від мене, - сміючись відповів Адам.

- А ти подумай над цим. Може тоді, коли куплю собі квартиру, запрошу тебе у гості.

- Добре, брате, подумаю. Мені пора йти, бізнес не чекає. А ти, тримайся, Дейве. І дзвони частіше. 

- Буду дзвонити, чесно. 

- До зустрічі.

- Бувай, Адаме.

Я поклав слухавку. Можу признатися, що я і справді сумую без Адама. Він мій найкращий друг. Від першого курсу університету ми були разом, а тепер він вдома, а я у Вашингтоні. Чесно, я був би не проти, якби він сюди приїхав. Можливо його присутність додавала б мені впевненості.

Потім я почув, як хтось гримнув вхідними дверима. Я вийшов з кімнати, щоби подивитись хто це. Зупинився, побачивши тендітну статуру.

Аніка.

POV Annika

Щойно закінчились пари, я попрощалась з Лією до вечірки. Ми домовилися зустрітись із нею рівно о 6 вечора біля клубу.

Я швидко помчала додому, щоби встигнути приготуватись. Зайшовши у дім, я потягнулася до шнурків на кросівках. Скинувши взуття, я побігла у свою кімнату. Тільки но я ступила на сходинку, я підняла очі і зустрілася поглядом з тим, кого дуже не хотіла бачити раніше. Дейв.

- О, кого я бачу... Куди втекла зранку? Ти пропустила сніданок, - почав розпитувати він, оглядаючи мене своїми пильними сірими очима.

- Це так тебе хвилює? - грубо відповіла я, намагаючись пройти повз нього, але Дейв не дозволив.

- Звичайно хвилює, інакше я б не питав, - строго випалив, звертаючи увагу на квитки у моїх руках. - На котру годину вечірка? 

- На шосту. Ось, до речі, твій квиток, - простягнула один з листочків йому.

Хлопець взяв його і почав розглядати. Тим часом я пройшла мимо і сказала, перш ніж піднятися у кімнату:

- Раджу тобі почати збиратися, бо нам є куди їхати - клуб знаходиться на околиці. Треба вийти швидше.

Я зайшла до себе і почала вибирати одяг. Я вибрала короткі сині шорти і сірий міні топ. Топ на грудях трохи просвічувався, тому вирішила одягти ще білу сорочку поверх нього, зав'язавши її на вузлик внизу. Так і топ видно, і сорочка прикрашає, і нічого зайвого не впадає в очі.

Накрутила волосся на кінчиках і зачепила одне переднє пасмо зверху невидимкою. Потім намалювала фіолетовими тінями повіки, наклеїла накладні вії та підвела губи нюдовою помадою. Я стала перед дзеркалом. Вау, ці короткі шорти, підкреслюють мої стрункі та довгі ноги, блузка обтягує мою талію, а топ чудово підкреслює форму грудей. Цей одяг робить мене такою... спокусливою. Ні в якому разі не відвертою, як виглядають деякі дівчата, ніби спеціально так одягаються у клуб. 

Захопивши з собою сумку, я вийшла з кімнати і спустилася на низ, щоби взутися. Виберу білі кросівки на невеликій підошві.

Я сіла біля шафи на диванчик і стала чекати на Дейва. Блін, ніколи б не подумала, що буду чекати на хлопця. Пройшло хвилин десять, і я вже хотіла ввірватися у його кімнату, як Дейв зійшов сходами до мене. Вау, який стиляга. Він обрав чорні джинси та оливкову сорочку, яка була розщепнута на два ґудзики від шиї вниз...

Йому пасує.

Хлопець повільно підійшов до мене й оглянув знизу вверх. Ще трохи, і я б перетворилася в калюжу від його погляду.

- Вау, вражає, - сказав він, усміхаючись своєю задоволеною усмішкою.

- Може поїдемо вже? - я проігнорувала його речення і показала рукою на двері. - Я чекала тебе більш як десять хвилин.

- А сказала так, ніби цілу годину, - закотив очі Дейв і, взявши мене за руку, повів до машини.

Його рука настільки ніжна і тепла...

Ані, не починай знову!

Ми сіли у машину і поїхали. Цілу дорогу ми мовчали. Я вирішила набрати маму і попередити, що будемо пізно. Вона почула, але все одно просила, щоби ми не затримувалися і не наробили дурниць.

З нас двох ці дурниці можу вчинити лише я. 

За весь час дороги я сказала Дейву тільки те, куди потрібно їхати, а потім він сам почав мене розпитувати:

- Ти раніше вже бувала там?

- Так, один раз, хоча це ще не було клубом, тільки приміщенням для здачі урочистих подій. Райан тоді святкував свої двадцять. Там був майже весь коледж.

- Хто такий Райан? - запитав він, насупившись.

- Райан? Він бойфренд Лії. Ти міг би догадатися, - сумно відповіла я.

Він нічого не відповів на це, а просто продовжив тихо керувати машиною. Я очима знайшла його боковий профіль.  Дейв виглядає таким серйозним, коли веде машину.

А суворість йому до лиця.

Я задивилася, і коли він різко подивився на мене, я різко опустила очі і зробила вигляд, ніби весь час дивилась на дорогу.