Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

 - Щось дивлячись на цю плаваючу мертву брилу, що зійшла зі своєї орбіти, важко сказати, що тут ховається диво-лікар! – скептично промовила Енн, розглядаючи планету крізь екран.

- Ну, чому, навіть дуже чудове місце для медитації. Абсолютно ніхто не заважає, – як завжди іронічно заперечив Зур.

- Або тебе надув работоргівець, - констатував Лакур.

- Планета справді небезпечна, - похмуро зауважив Мак, - я тут зробив деякі розрахунки. Вона дуже швидко обертається, неймовірно високий атмосферний тиск, кисень відсутній, кожні шість годин одну з півкуль обпалює його сонце, в цей момент температура розжарювання досягає тисячі градусів за Цельсієм, плюс високий рівень радіації, і до цього ще й випромінювання радонію. Нічого живого там не може бути.

- Але на ній є кілька глибоких кратерів! А якщо там є підземні бункери? – насупився Зур.

- Може і є, але період охолодження триває чотири години. Якщо зважити на радіацію, на поверхні планети якщо й можна перебувати, то від сили хвилин сорок і лише в захисному спорядженні, – сухо підсумував Мак.

- Гаразд, спустимося нижче. Промацай дно кратерів північної півкулі, якщо там є бункер, наші прилади засічуть присутність цивілізації, навіть якщо там забитий звичайний цвях. - Зур у роздумі закусив губу, не зводячи очей з приладів Мака.

Через деякий час Мак здивовано підняв брови:

- Ну, ось щось таке ми намацали. Датчики фіксують роботу якихось приладів на глибині три тисячі метрів в одному з кратерів. Летимо туди? Попереджаю, у нас не більше години! Якщо його сонце зійде – від нас залишиться розплавлений коржик, і ми повільно розтечемося серед каміння, припорошеного прахом нашого корабля.

- Дуже промовисто. Випадково у вільний час трактати не вигадуєш? – скривився Зур. – Ми сідаємо. Енн залишається на кораблі разом із Тіаром. Решті приготуватися до висадки, надягніть захисні комбінезони.

«Бронтозавр» важко приземлився на обвуглену планету. Видимість стала нульовою. Піднялася пилова буря. Але Зур все ж таки повів свою команду на розвідку. Часу залишалося мало.

Енн нетерпляче міряла кроками випускний відсік, як раптом кришка люка відчинилася і всередину, разом із клубом чорного пилу, насилу ввалився Мак. Його комбінезон був припорошений, так що неможливо було визначити, якого кольору він був до цього, але крізь прозорий захисний шолом вона легко впізнала обличчя брата.

- Одягайся, ходімо зі мною, нам потрібна твоя допомога! - Видавив він.

Енн швидко пірнула в свій комбінезон і, тримаючи Мака за руку, пішла за ним, насилу переставляючи ноги, згинаючись від сильного вітру, у повній темряві через пил. Вони йшли приблизно хвилин п'ятнадцять, як здалося Енн, весь час піднімаючись вгору схилом. Буря почала стихати. Чорний вихор перемістився на південь від кратера. Енн озирнулася. Решту братів ніде не було видно.

- Що трапилося? Де Зур? – ввімкнула вона переговорний пристрій.

Мак завмер як укопаний. Потім повільно розвернувся і Енн, крізь скло шолома, побачила власне усміхнене обличчя. На секунду вона скам'яніла, приголомшена страхом і розчаруванням, але потім хтось ударив її ззаду по голові, і Енн провалилася в темряву…

- Енн, ти колись змусиш мене приковувати тебе за ногу! - пробурчав Зур, стягуючи свій комбінезон, свердлячи розгніваним поглядом дівчину, яка щойно повернулася. - Це хто такий? - Кивнув він на незнайомця, що стояв поруч із нею.

- Прошу, заберіть мене з цієї планети, я в боргу не залишусь! - поквапився вставити слово незнайомець, задкуючи під важким поглядом командира «бронтозавра».

- Ти лікар Раміш? – підозріло прищурившись, холодно й недовірливо промовив Зур.

- Це я! – згідно затряс головою невиразний на вигляд невисокий чоловік невизначеного віку. - Мої послуги нічого вам не коштуватимуть, тільки давайте швидше заберемося звідси.

- Жако, підіймай корабель! - Суворо вигукнув Зур, - шкода часу зараз немає розібратися з вами, але Енн ... я ще спитаю з тебе. Готуйся! - піддаючись своїм химерним руйнівним емоціям, він рвучко стиснув кулаки. Але ситуація вимагала негайно стартувати з убивчої планети, яка ось-ось вибухне під ядерним випромінюванням свого сонця, тому Зур негайно поспішив на допомогу братам, які піднімали «бронтозавр».

 - Все нормально, ми вкладаємося в допустимий резерв, - сказав Мак, - ми встигнемо втекти до хвильових сплесків. – Нахилившись над приладами, Мак напружено стежив за показниками.

- І як це нашій Енн вдалося натрапити на цього типа? — розмірковуючи, озвався Лакур, — я завжди казав, що їй щастить.

- Я якраз збирався спуститися до неї і з'ясувати це, - процідив крізь зуби Зур, розжарюючи обстановку навколо себе одним своїм виглядом. Мак багатозначно скривився, заплющивши очі, і непомітно для Зура, закивав Сеяріну, відправляючи його тримати виховну ситуацію під контролем.

Зур стрімко широкими кроками спустився в загальну каюту, де в повній тиші сиділи: притихла Енн, неспокійний лікар і, як завжди повний своїх незрозумілих страхів, Тіар. Зур зміряв дівчину довгим пильним поглядом. У його очах миготіли різні вирази в міру промацування заплутаного клубка почуттів самого химера. Але раптом його обличчя знову стало підозрілим.

- Де твоя сережка, Енн? Адже ти ніколи її не знімаєш.

- Загубила, - наче вибачаючись, знизала вона плечима.

- А тату раптово звела? - Його голос став шиплячим від гніву, і тверда рука Зура направила в груди Енн свій пульсар. Він навіть пам'ятав дату, коли Енн зробила собі невелике символічне тату в куточку зап'ястя, тату називалося «тавро зірки» і мало вигляд семи кінцевої зірки в ореолі. А зараз цього тату не було, і в душі Зура зародилася страшна підозра.

- Задам просте запитання. Кого із нашої родини ми втратили? - Непроникний погляд Зура був прикутий до її обличчя, не упускаючи, проте, з поля зору інших присутніх.

Це тривало лише кілька секунд. Мить, і загнане в глухий кут, розгублене обличчя дівчини, сповзаючи, набуло вигляду химера. Те саме сталося і з її супутником. Реакція Зура була блискавичною. Вистріливши одному з них у голову паралізуючим променем, він кинувся на другого врукопашну, зваливши його з ніг. Сеярін підняв тривогу, кидаючись на допомогу братові, який качався по підлозі. У каюту вдерлися Лакур і Мак, кинувшись розтягувати химерів. Одним з них, що прийняв свій природний вигляд, був Зур, другий, стогнучий від болю - чужинець. Зур мало не роздер його голими руками.