Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Стьопка вночі працювала, а вранці спала. Сніданки, ясна річ, не готувала. Каву доводилося варити самому. А щодо газети, то це, взагалі, цілковитий фетиш. Не доходило до Стьопки, як можна читати паперові газети у світі, де панує інтернет?!

            Ось він і знайшов жінку, котра може все це йому дати. Ще й завагітніла, чого так і не вдалося Степанії. У цей момент вона вибачила Миколі. Повністю! Вони просто не підходили один одному і, мабуть, добре, що все завершилося. А зараз у неї інший шлях! І вона йому рада!

            Жінка посміхнулася колишньому чоловікові і радісно сказала:

-Доброго ранку, Миколо! Не хвилюйся, я за речами!

-Нідо, ти? - вигукнув здивований чоловік, шарячи по ній поглядом, - ти... змінилася!

-Так, волосся перефарбувала! – рішуче увійшла до свого робочого кабінету, зірвала покривало з дивану та почала розбирати комп'ютер: від'єднувати монітор, системний блок, скручувати дроти.

-А тобі личить! – пролунало збоку. Стьопа ледь не підстрибнула. Микола підійшов тихо, схилився впритул.

-Що?

-Цей колір волосся. Тобі личить… - Стьопка на нього здивовано зиркнула, почувши грайливі нотки в голосі.

-Дякую! - відповіла і обійшовши колишнього, пішла до іншої кімнати. Раз у неї машина та водій, значить вона сьогодні забере все! Речей виявилося до дивного багато. Усі їх Стьопка зав'язувала в простирадла, завантаживши в одну купу: одяг, книги, документи, картини, косметику, все, що нажила за роки минулого подружжя.

-А це, що за чоловік? - знову пролунало над вухом, коли Роман поніс баули до авто.

-Коханець! – безтурботно відповіла Степанія.

-Ти... Так ти мені зраджувала?! – заверещав Микола.

-Так! П'ять років! Вибач! - вона навіть по-дружньому стукнула його по спині, - так що не хвилюйся, ми квити!

-Н-але… я… - сказати, що колишній був у шоці – нічого не сказати.

            Стьопка пройшлася по будинку, перевірила, чи все забрала. Машка вийшла, нарешті, із ванної і кинула їй халат. Стьопка продефілювала на кухню, тримаючи халат двома пальчиками, викинула його у відро для сміття і полила зверху хлоркою. Може Миколі вона й вибачила, але цій вискочці, що залізла на одруженого професора – ніколи!

-Де ти живеш? - знову колишній.

-Переїхала за місто. Творитиму на природі, свіже повітря, молочко, таке інше…

-До цього... амбалу? – «і чому Микола виглядає незадоволеним? Я не скандалю, будувати нове життя не заважаю. Дивно»

-Так! Він зробив мені пропозицію! – уже понесло Стьопку, – раніше шкодувала тебе, не могла покинути, а зараз… Дякую тобі! - вона навіть у щоку його чмокнула, - нарешті, я буду щаслива!

            У Миколи дар мови віднявся, він почервонів, окуляри спітніли, рідкі професорські волосики розтріпалися. "Як я з ним взагалі жила?"

            Роман повернувся за іншими речами дуже вчасно, щоб завершити виставу.

-Пішли, коханий! - сказала вона, взявши його під руку. Роман, віддати йому належне, і виду не подав, що здивований, а навіть підіграв:

-Звісно, люба! - злісно глянув на Миколу, підхопивши баул з комп'ютером.

-Ніда! - долинуло до Степанії вже на сходах, - ти хоч адресу залиш!

-Ах ти, старий цап! - зашипіла Машка, - навіщо тобі її адреса?

            Стьопка засміялася і вже зовсім щаслива покинула минуле життя.