Читати книгу - "Повернути себе. Том 2, Олександр Шаравар"

          — Я ж казав, що все вийде, — самовдоволено посміхнувся Фіск, коли ворота відчинилися. Але  варто йому бцло побачити те, що там знаходилось й він упав у якийсь ступор.

           — Це ж контейнери "Нейромережі"? - Запитав Терн, насилу проковтнувши слину. До нього дійшло, що влізли туди, куди не варто влазити.

          — Ага, судячи з маркування, маємо запас нейромереж усіх напрямків з другого до сьомих поколінь. - сказав Фіск, коли мікродрону, спрямований всередину, передав дані йому на нейромережу. - Матір вашу, їх тут мільйони.

            —  Тільки в цьому контейнері сто тисяч нейромереж другого покоління. - тицьнув пальцем у найближчий контейнер Терн. Тут  запас на рік на всю планету.

             — Думаю, все ж таки не на всю планету. Якщо прикинути, що в кожному контейнері сто тисяч нейромереж, всього я бачу дві сотні контейнерів, то це всього близько двадцяти мільйонів нейромереж. - швидко прийшов до тями Фіск і почав підраховувати.-  Двісті сорок мільйонів дітей, то це всього десята частина необхідного на рік. Блін, ніколи раніше на думку не спадало, наскільки багато нейромереж необхідно навіть для такої не самої густонаселеної планети.

           — Тут не менше двохсот корпів, це якщо брати до уваги ціну лише нейромереж другого покоління, — сказав Пашу. -За такі гроші нас можуть вбити.

           —  Одне незрозуміло - чому тут немає охорони? - погодився Фіск і, відкликавши мікродрона, активував закриття воріт. На жаль, дірку закрити навпроти псевдоштуіна вийшло лише за допомогою дюрасталевого листа, відірваного від стінки тунелю. Але так краще ніж нічого.

           — А це якраз таки зрозуміло, — відповів Пашу, — Щоб не привертати увагу, впевнений, що цей тунель насправді непогано замаскований, і його вихід знаходиться в непримітному місці. Якби не той глайдер, то про тунель ми б і не довідалися. Головний захист цього складу, на мою думку – невідомість.

           — Можливо, ти маєш рацію, але я б не ризикував ось так залишати таку цінність. - сказав Фіск, не розуміючи, на що розраховували в "Нейромережі", залишаючи таку цінність.

          Назад хлопці вибралися хвилин за десять, і половину часу зайняла установка підіймача вгорі з монониткою для підйому. На поверхні за ті півгодини, які вони були під землею, мало що змінилося. Так само були чутні постріли на відстані. Періодично лунали вибухи. І це тішило, це означало, що місто продовжувало жити і ще не здалося зіургам.

          Самих зіургів було не так уже й багато, насправді. Декс вважає, що Адрена відтягує на себе дедалі більше сил зіургів, та й інші не чекають просто так. Усі швидкі резерви, на думку сполота, зіурги вже витратили, тепер чекають на підкріплення з інших систем.

          Але, швидше за все, й там справи йшли у зіургів не так гладко, як спочатку розраховували. У зв'язку з чим і підкріплення до місцевих зіургів приходить дуже рідко і вони змушені розраховувати на свої сили.

         Замаскувавши по максимуму уламками дірку в стелі тунелю, Фіск і Терн попрямували у бік Центральної площі, саме там буде встановлення формера через півтори години.

          Міста в Співдружності здебільшого будували за концентричною структурою. Це було зроблено спеціально для полегшення активації захисного купола. Звичайно, великі міста накрити одним куполом не виходило, таким чином виходили кругові райони міста, між якими були маловажливі для інфраструктури міста будівлі.

           Дагсбург складався з семи таких районів: один у центрі та інші по зовнішньому колу першого району. Центральний район вважався найдорожчим, і здебільшого у ньому розташовувалися саме офісні будівлі.  У зв'язку з цим кількість жителів у Центральному районі була меншою, ніж у інших, і у зв'язку з цим концентрація зіургів у цьому районі була мінімальна. Банально не було на кого там нападати.

         Коли хлопці прибули до Дагсбурга, їм було неприємно бачити практично вимерлі квартали району. За три години, які вони знаходилися в цьому районі, вони зустріли не більше кількох десятків тих, хто вижив, точніше, виявили завдяки сканерам скафандрів.

         А зустріли вони взагалі лише дві людини, і то тільки через те, що вони не встигли сховатися. Як вдалося з'ясувати з розмови з цими людьми, вони бояться не так зіургів, як бандитів. Від зіургів було зрозуміло, що чекати, а бандити могли перед смертю довго мучити, насолоджуючись криками жертви. І саме з бандитами хлопців і переплутали спочатку.

         Військові, як виявилося, на третій день вторгнення просто зібралися і покинули місто, після чого попрямували у бік одного з континентальних сховищ, що знаходиться всього за сотню кілометрів від Дагсбурга.  Після відвідування тунелю хлопці взагалі не зустріли нікого. Мабуть, чутки про те, що в Центральному районі з'явилися добре озброєні невідомі військові, швидко поширилися на всі сторони, і ті, хто вижив, воліли не ризикувати.   Підходячи до Центральної площі, хлопці натрапили на барикади. А значить решта членів команди час даремно не втрачала і займалася зміцненням площі, щоб було легше оборонятися, поки формер запрацює на всю міць.

          —  Ви вже прибули? Що там було? - Запитав Ван, командувач роботами по зведенню барикад.

          - Склад "Нейромережі", - відповів Фіск.

          - Великий? - Запитав Ван, не відволікаючись від роздачі команд по тактичній мережі загону.

           — Там тільки нейромереж корпів на двісті мінімум. Ми вирішили просто прикрити і зробити вигляд, що нас там не було, - сказав Ебенезер.

         —  Здається, я починаю розуміти, чому так про Дагбург переживав наш вухатий лорд, - сказав Ван, насупившись. - Під шумок очистити склад і після деокупації штовхнути нейромережі на чорному ринку. Нехай не за повну вартість, але за половину точно можна. Треба буде повідомити Декс, самі мовчіть, за такі гроші нас усіх можуть на нуль помножити.