Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

Кількома годинами пізніше — вже дещо втихомирений — науковець зізнався капітанові, що в нього є ще й два бутлі чистого фтору; він необхідний для лазерів, за допомогою яких робитимуть спектрографічний аналіз небесних тіл, які траплятимуться зорельоту в радіусі тисячі кілометрів. А що чистий фтор належав до найшкідливіших речовин, відомих людям, то в списку заборонених для перевезення матеріалів він стояв на одному з перших місць — але, як і ракети, що мали нести на собі пенетрометри до своїх цілей, був для експедиції так само потрібний.

Коли капітан Лаплас переконався остаточно, що всіх необхідних запобіжних заходів вжито, то прийняв вибачення від науковця, який запевнив його, що це непорозуміння цілком і повністю пов’язане з тим поспіхом, з яким ішло підготування до експедиції.

Капітан анітрохи не засумнівався в щирості слів доктора Андерсона, але вже тоді відчув, що в цій експедиції є щось дивне.

А от яке дивне, він навіть не уявляв.

Розділ 23. Пекло

До вибуху Юпітера Іо була лише другою після Венери в переліку найближчих подоб Пекла в Сонячній системі. Тепер же, коли Люцифер підняв температуру на її поверхні ще на кілька сотень градусів, навіть Венера відстала.

Сірчані вулкани та гейзери значно збільшили свою активність, до невпізнання міняючи зовнішність замордованого супутника буквально за якісь роки, тоді як раніше на це пішли б десятиліття. Планетологи відмовилися від будь-якої спроби картографування і тепер задовольнялися тільки фотозніманням з орбіти раз на кілька днів. З тих фотокадрів вони монтували фільми, які вселяли святобливий трепет, бо на них було видно, як просто перед очима, наче жива, безперервно ворушиться та міняється якась пекельна маса.

Лондонський відділ Страхового товариства Ллойда, у якому «Ґалексі» проходила сертифікацію, вимагав додаткового страхувального внеску за проліт повз Іо. Але цей супутник не становив реальної небезпеки для зорельота, бо той проходив на відстані не менше ніж десять тисяч кілометрів від нього — та ще й над відносно спокійним «темним боком».

Спостерігаючи за наближенням жовто-помаранчевої кулі, цього найнеймовірніше мальовничого та показного об’єкта в усій Сонячній системі, другий помічник капітана Кріс Флойд не міг не згадати той час, пів століття тому, коли цим самим шляхом пройшов його дід. Саме тут «Леонов» провів «рандеву» з покинутим «Діскавері» і саме тут доктор Чандра знову пробудив до життя «дрімотний» доти комп’ютер Еал. А потім обидва кораблі полетіли далі, щоб оглянути величезний чорний моноліт, який завис собі коло Л1, внутрішньої точки Лагранжа між Іо та Юпітером.

Тепер Моноліту не було — як і Юпітера. Мінісонце, що, наче фенікс, постало після вибуху планети-гіганта, перетворило свої супутники на практично іншу сонячну систему, хоча тільки на Ганімеді та Європі були регіони з температурами, близькими до земних. Скільки часу це так триватиме, ніхто не знав. Оцінка тривалості життя Люцифера становила від тисячі до мільйона років.

Наукова команда «Ґалексі» з жалем поглядала на оту «точку Л1», але за теперішніх обставин наближатися до неї було надто небезпечно. Там безперервно, між Юпітером та його внутрішнім супутником Іо, протікала справжня ріка електричної енергії — «трубка потоку» — і виникнення Люцифера збільшило його інтенсивність у кількасот разів. Іноді цю «електричну річку» можна було побачити навіть простим оком — вона світилася жовтим, характерним для іонізованого натрію світлом. Деякі інженери з Ганімеда з ентузіазмом подейкували про те, як би воно було добре під’єднатися до тих безкоштовних гігаватів — які ось, зовсім поруч, так марно пропадають, — але досі ніхто так і не спромігся придумати більш-менш прийнятного способу це зробити…

З вульгарними коментарями з боку екіпажу був запущений перший пенетрометр — і вже за дві години той, наче голка шприца в шкіру, заглибився в поверхню супутника, яка вся була вкрита кратерами вулканів, наче гнійниками, з яких безперестану юшило. Перш ніж Іо його розтопила, пристрій устиг пропрацювати майже п’ять секунд — у десять разів більше проти прогнозованого терміну, — передавши дані тисяч хімічних, фізичних та реологічних[47] вимірювань.

Науковці були в екстазі, а ван дер Берґ лише просто задоволений. Він і не сумнівався, що зонд працюватиме, бо Іо була до абсурду легкою мішенню. Але, якщо він був правий щодо Європи, другий пенетрометр, безсумнівно, зі своїм завданням не впорається.

Проте це ще нічого не доведе: пенетрометр може не спрацювати й через десяток інших, не менш вагомих причин. І коли це станеться, то іншого виходу, крім посадки, не буде.

Що, звісно ж, абсолютно заборонено — і законами не тільки людськими.

Розділ 24. Шака Великий

АСТРОПОЛ[48], що, попри свою претензійну назву, поза межами Землі не проявляв майже ніякої активності, відкидав будь-які твердження, що ШАКА дійсно існує. СШПА притримувалися такої самої позиції, і її дипломати виказували певне замішання або ж навіть обурення, коли при них хтось доволі безтактно згадував це слово, яке для одних було ім’ям великого вождя зулусів початку XIX століття, а для інших — назвою таємної організації.

Однак третій закон Ньютона («сила дії дорівнює силі протидії») застосовується в політиці так само, як і в усьому іншому. «Бунд» мав своїх екстремістів, що постійно плели змови проти СШПА, хоча він іноді й намагався, щоправда, не дуже наполегливо, зректися їх. Зазвичай вони обмежувалися спробами промислового саботажу, але траплялися й вибухи, зникнення людей та навіть убивства.

Немає потреби казати, що південноафриканці не були легковажними в цьому питанні. На випади екстремістів вони відреагували створенням власних державних контррозвідувальних служб, які мали доволі широкий діапазон повноважень, і ті так само стверджували, що нічого не знають про ШАКА. Можливо, вони застосовували досить успішний винахід ЦРУ під назвою «правдоподібне заперечення», але можливо, що й дійсно казали правду.

Згідно з однією теорією, спершу той ШАКА виник як кодове слово чи закодована назва організації, а потім, як і «поручник Кіже» Прокоф’єва, зажив самостійним життям, бо виявився вельми корисним для «секретних чинуш» усіх рівнів. Це, безумовно, пояснювало той факт, що серед членів цієї організації за весь час не виявилося ні жодного зрадника, ні навіть заарештованого.

Але, згідно з думкою тих, хто вірив, що ШАКА дійсно існує, було ще одне, дещо надумане пояснення: усі агенти організації — психологічно налаштовані на самоліквідацію і за найменшої ймовірності викриття і допиту цей план здійснювали.

Хоч би якою була правда,