Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А що, Тимiше, як?
Тимiш. Так-таки, так.
Прокіп.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жити!
(Вместе.)
Прокіп.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жить!
Всi.
От тут-то лаятись i битись!
З горiлкою нам лихо жити!
Одарка.
Як жiнка стане мужика
Товкти i вчити, часто бити,
Тогдi нам добре буде жити.
Тепер же правда в нас яка?
Куди нi повернись, старшi вони.
Мужик дурiє,
На все вiн смiє,
Не слухає нi в чiм жони.
Ось нуте лишень нам пiддайтесь,
Пiд нашу дудку гопака
Скачiть, мовчiть i не брикайтесь.
А що, Тимiше, як?
Тимiш. Так-таки, так.
Одарка.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
(Вместе.)
Одарка.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
Всi.
Не вчити жiнцi мужика!
На свiтi правда не така.
Олексий і Уляна.
Тогдi на свiтi правда стане,
Тогдi добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки, нi розмов,
А що, Тимiше, як?
Тимiш. Так-таки, так.
Олексий і Уляна.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Всi.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Скорик.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, i вот порада:
Вперьод всєво так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставiть,
Меня фельдфебелем наставiть.
«Муницу бережи
Аль пряжку падв’яжи».
Кагда ж судьям тут брать взятки?
I лєкарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вiрно.
Чуть што не так, каманда «смiрно»!
I фуктель паказал їм бравой,
I «с места марш все: левой, правой!»
I в ногу будуть все хадiть,
Кагда ж тут ссори завадiть?
А што, тавариш, как?
Тиміш. Так-таки, так.
Скорик.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебє адной любов i дружба!
Всі.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебє адной любов i дружба!
Стецько (перед тем возвратившийся).
Ось i я до вас вернувся,
Ось i я вже схаменувся;
I женитися не буду
Нi до вiку, нi до суду.
Своїм дiтям закажу:
Не женiтесь, не казiтесь,
Так i батьковi скажу:
А чому вiн оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того нiхто не знає,
Що тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
А що, Тимiше, як?
Тимiш. Так-таки, так.
Стецько.
От тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
Всi.
От i згинуло б добро,
Якби не женивсь нiхто.
Тимiш.
Гай, гай, товкуєте об чiм!
Тогдi добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсiм, —
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарi;
Жiнки у гречку знай все скачуть;
В горiлку воду шинкарi
Знай ллють; та що робить? всi кажуть;
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
I часом бреше, пальцi знати!
Сам бачиш! — вiн чортяцi брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(К зрителям.)
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нiчого про те сказать, —
Плеснiть, панове мої милi!
От-так, от-так!
ФИНАЛ
Всi.
Поки добра на свiтi ждати,
Так нам оттут хiба дрiмати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горiлка є, музика гра.
Дiвчата! Нуте танцювати!
Трара-рара, трара-рара.
Общие танцы.
Тарас Шевченко
Назар Стодоля
Действующие лица:
Хома Кичатый, сотник.
Галя, дочь его.
Стеха, молодая ключница у Кичатого.
Назар Стодоля, друг его.
Гнат Карий, друг его.
Хозяйка на вечерницах.
Слепой кобзарь, жиди-музыканты, молодые козаки и девушки и сваты от чигиринского полковника.
Действие происходит в XVII столетии, близ Чигирина[1], в козацкой слободе, в ночь на Рождество Христово.
Акт первый
Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами и бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.
Стеха (отходит от стола). Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив’янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут i їстiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од такого ж старого дурня, як i сам. Побачимо, що то з того буде. Негрiте залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький свят-вечiр та й ластиться: «I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобi i се i те, i третє, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому телятi вовка пiймати. (Помолчав.)Не сказавши нi слова дочцi, за кого i як хоче вiддати, думає, що наша сестра — коза: поженеш, куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», — каже. Та i що таки той поганий хорунжий[2]? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться — так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я — так вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка — i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна. Тодi, як теє то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далi й нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.
Из боковых дверей выходит Галя.
Стеха. А що? Як прибрано?.. Тим-бо й ба!
Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хiба у нас сьогоднi гостi, чи що?
Стеха. Та ще й якi гостi, якби ви знали!
Галя. Якi ж там гостi i вiдкiля?
Стеха. Угадайте.
Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?..
Стеха. Iз Чигирина, та хто такий?
Галя. Якi-небудь старшини?
Стеха. То-то бо й є, що не старшини, i…
Галя. Та хто ж такий? Може… та нi! Сьогоднi не такий день. А менi батюшка учора i говорив щось таке.
Стеха. Говорив, та не договорив.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.
