Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

Най так і буде!

(До всіх.) Повісять, то й повісять!

Стільки навішали остатнім часом.

Я про одне прохав би перед сконом:

Бодай би оком на неї скинути.

ГЕНРИК: На кого?

ПИЯК: На королеву цю мою.

ГЕНРИК: Здається, знову він видрючуватись хоче.

Проте я більше не боюся — і тепер від мене все залежить. Авжеж, дивися.

Ти ж її бачиш.

ПИЯК (сам до себе): Ой, Манько-Манько, ти солодка, мов горівка!

ГЕНРИК (сам до себе): Ха-ха-ха!

ПИЯК: Я не пошлюбив тебе, Манько, з тобою інший шлюб візьме.

ГЕНРИК: Нехай верзе усе, що заманеться. (До Владзя.) Пильнуй його, як око в голові.

ПИЯК: Якби цей хлопець не висів на плечах, якби мене не пильнував цей хлопець, я знав уже би, як мені тебе з тобою я.

ГЕНРИК: Це якийсь белькіт.

ПИЯК: Я образ личка гожого твого до чотирьох дошок труни трухлявої візьму, з цим образом я здохну... (До Генрика.) Благаю я такої ласки, щоби цей хлопець з вазона квітку взяв і над її голівкою тримав, а я хоч помилуюсь.

ГЕНРИК: Оце якийсь новий ідіотизм, але якщо відмовлю, подумають, що зі страху... Отож не відмовляю. (До Владзя.) Візьми цю квітку і потримай. (До Мані.) Даруй таку останню ласку безщасному шаленцеві, Маріє люба.

ПИЯК: О, Королево моя! З цим образом в очах сконати хочу... Благаю, щоби троха нижче тую квітку... аби на очі троха спала... (Владзьо, опускаючи квітку, обіймає Марію.)

Ще нижче... осьо зара, вже в сам раз... О, Королево моя!

ГЕНРИК: Що він у цьому бачить? Начебто нічого тут такого!

ВЕЛЬМОЖІ (стрепенулися, театрально):

Нічого тут такого,

Це наївно!

Ех, бідолашний чолов’яго!

Це потішно.

ПИЯК: З вашого дозволу, ще нижче... Щоби ця квітка їй згори на шийку падала... О, зара в сам раз... Як це мене п’янить...

ВЕЛЬМОЖІ: Терплячість нашого монарха гідна подиву. Монарх наш не тільки справедливий, а й ласкавий. Терплячість нашої володарки теж гідна подиву. Вона не менш ласкава.

ПИЯК (несподівано, важко): А зара не ворушитися, бо я цю квітку вийму. (Виймає квітку з рук Владзя.) Не ворушитися...

МАНЯ: Це як до знімки пам’ятної.

ГЕНРИК (до Владзя і Мані): Заждіть ще мить. (Сам до себе.) І що ж з того? (До Владзя.) Не ворушись. (До себе.) Чого він домагається? Це дурощі якісь. Гадав, що він мудріший...

ПИЯК: Мудріший.

ГЕНРИК: Мудріший?

ПИЯК: Мудріший.

ГЕНРИК: Як це — мудріший? І що ж тут мудрого? Квітку вже викинули, а вони досі стоять у позі штучній цій... Це мудро?

ПИЯК: Мудро...

ГЕНРИК: Мудро?

І що з того? Ну стали разом... і? Разом стоять...

Ага, стоять разом... Він з нею, а вона

З ним... І що з того? Разом

Без сенсу жодного... Штучно стоять... Зараз...

Що з того?... Стоять, а ми всі дивимося... як вони ­стоять...

Свиня!

Ти ж поєднав їх нижчим

Жахливим шлюбом!

Ти ж дав їм шлюб!

Свиня, служитель культу свинського!

ПИЯК: Свиня!

ГЕНРИК: Свиня!

Сміх Вельмож.

Завіса

Акт ІІІ

Зала у замку. Генрик і Канцлер.

КАНЦЛЕР: Панує спокій. Усіх елементів бунтівничих — заарештовано.

Парламент також під арештом. І всі цивільні та військові сфери спіткав арешт беззастережний. Усі широкі народні маси теж сидять. Верховний Суд і Генеральний штаб, дирекції та департаменти, публічні та приватні установи, преса, шпиталі, сиротинці — всі сидять. Заарештовано всі міністерства, а поза тим, усіх і взагалі уся. Поліція теж під арештом. Спокій. Спокійно. Вільгість.

ГЕНРИК: Еге ж, панує спокій. Як спокійно.

КАНЦЛЕР: Ну що ж? Надворі осінь.

ГЕНРИК: Де шеф поліції?

КАНЦЛЕР: Чекає.

ГЕНРИК: Якщо чекає, хай чекає. А де мій батько, цей... король колишній?

КАНЦЛЕР: Під вартою.

ГЕНРИК: А той... пияцюра?

КАНЦЛЕР: Під вартою.

ГЕНРИК (понуро, гірко): Нині я в шлюб вступлю... Який понурий день!

КАНЦЛЕР: Та день як день, нічого особливого.

ГЕНРИК: Бо ти старий.

КАНЦЛЕР: Так.

ГЕНРИК:

Я владу виборов

І байдуже, як саме.

Я ситуацію опанував... і буде так,

Як накажу... Отож наказую:

Нехай усі зійдуться тут, у залі цій, коли король собі

Свій шлюб даватиме.

Вхопити за горлянки й притягти!

КАНЦЛЕР: Скоряюся.

ГЕНРИК: І батька привести під вартою. Вхопивши за горлянку. Бажаю, щоби він присутній був на церемонії.

КАНЦЛЕР: Скоряюся.

ГЕНРИК: І матір теж мою ведіть. Вхопивши за горлянку.

КАНЦЛЕР: Слухаюся.

ГЕНРИК: І пияка того... але у путах, тямиш? Я хочу дати собі шлюб при них усіх, нікого не боюся, і ніхто мені не зважиться завадити, сам вирішую, як мені чинити — і баста, я маю владу й буде так, як я запрагну, бо я паную, я паную над ситуацією. Якби хтось заколоти снував або саботував, узяти за горлянку всіх... Чи шеф поліції привів тих харцизяк? Поклич їх.

Заходять Шеф поліції і троє Харцизяк.

ГЕНРИК: О, саме те, що треба! Які розкішні горлорізи! Ба, ті горлорізи всіх візьмуть за горло! Так! Якби поводився хтось підозріло або щось ускладнював і заважав, вхопити за горлянку і придушити на очах у всіх... нехай усі це бачать...

КАНЦЛЕР: Боюся, Ваша Величносте... що це я хотів...

ГЕНРИК:

Тверезо мислю я.

Ти вислухай мої розумування. Будь ласка, вислухай мої розумування.

Я вже згубив невинність і давним-давно у мене відібрали цноту. Я так багато останнім часом міркував. І цілу ніч не спав! Святість, вельможність, влада, закон, мораль, кохання, глупота, мудрість і кумедність — усе це твориться з людей, мов алкоголь з картоплі. Мов алкоголь, ти втямив? Я ситуацію опанував і змушу всіх тих скотиняк творити все, що мені багнеться, а щойно вони вдосталь напомпують мене могуттю й величчю, дам собі шлюб. А раптом буде це кумедно, то я кумедність теж візьму за горло. Якщо це буде глупо, то я глупоту теж візьму за горло. І мудрість за горлянку я вхоплю! Ну а якби отой ваш Бог, прострочений, старезний щось проти цього мав, йому я теж на горло наступлю!..

КАНЦЛЕР і ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Так точно, Ваша Величносте!

ХАРЦИЗЯКИ: Так точно, Ваша Величносте!

ГЕНРИК: Так точно, Ваша Величносте!

УСІ: Так точно, Ваша Величносте!

Заходить Пандульф.

ПАНДУЛЬФ: Ні!

ГЕНРИК: Ні?

ПАНДУЛЬФ: Ні!

ГЕНРИК: Слово честі! Це єпископ!

ПАНДУЛЬФ:

Це я, Пандульф, я Кардинал Католицької Церкви і це засвідчую

Тобі в лице, нікчемний узурпаторе: Бог є,

А шлюб, якого не Костел дає,

Не шлюбом є, а прогріхом непрощеним!

ГЕНРИК: Ха-ха, Пандульфе, ех, Пандульфе!

(Глумливо.)

Любий Пандульфе, Ти ж Пандульф,

Еге ж?

ПАНДУЛЬФ: Так, я