Читати книгу - "Троє на Місяці, Ющук Іван"

Якби мав час, то кожного разу, коли летіла якась деталь, мабуть, довго б дивився їй услід і дивувався б, що вона так далеко летить – метрів на двісті і більше. Але часу було обмаль. А треба було якомога надійніше знешкодити цю диявольську машину, вигадану людьми проти людей.

Коли Граматик з Незнайком зупинили всіх п'ять роботів, що поралися біля променевої гармати, Капітан махнув їм рукою:

– Ви йдіть вимикайте решту роботів, а я ще тут попрацюю.

Хлопці подалися до крайньої гори, де роботи будували щось чи, точніше, готували місце для будівництва: рівняли грунт, свердлили діри, забивали металеві палі.

Менше ніж через півгодини Граматик і Незнайко повернулися. Капітан теж закінчив свою роботу.

– Ну як? – запитав він, задоволено посміхаючись.

Але хлопці були чимось стурбовані. Вони зиркали то сюди, то туди. Обізвався Граматик:

– Ніде…

Який(небудь) папір, (аби)який кут, (будь)хто, немов(би) звір, (що)години, та(ж) він, все(таки) хліб, (аби)яка, не(дорід), (не)один, море(таки) велике, який(сь) плац, слухай(бо), (що)дня, (чи)мало літ, будь(з)ким, ні(що), сядь(но) тут, тільки(що) була, (хтозна)яка, (що)до розваг, (де)хто.

Ключ.  Випиши слова і словосполучення в три колонки залежно від того, як пишуться частки, що в дужках: 1) окремо; 2) разом; 3) через дефіс. З останніх букв прочитаєш три слова.

XXXII. Остання операція

– А ви не помилилися? – запитав Капітан.

– Помилки тут нема, – запевнив його Граматик.

– Це точно, – підтвердив Незнайко.

– У такому разі нам треба вибратися на гору. Звідти весь навколишній простір буде видно. І краще роздивимося, яка тут місцевість.

– Але на гору важко підійматися, ковзають ноги, – застеріг Незнайко, який уже дерся на цей пагорб, щоправда, з іншого боку і не на саму вершину.

– У мене є твій мотузок. Схопимося за нього, і легше буде йти. – Капітан дістав капроновий мотузок, подав один кінець товаришам, а другий затиснув у руці й перший рушив на гору. За ним потяглися Граматик і Незнайко. Пагорб був крутий, так що часом доводилося допомагати собі й руками. Проте хлопці досить‑таки швидко дісталися на його верхівку.

– Ху, – видихнув Незнайко й сів на виступ. Капітан і Граматик теж знайшли камені й посідали. Усе‑таки потомилися.

Кожен спочатку крадькома подивився на біло‑бузково‑рожево‑блакитну Землю, а потім перевів погляд униз, в долину, що тягнулася з північного боку гір. Он піратський корабель, і біля нього кам'яним стовпом застиг циліидроголовий робот‑вартовий. Ближче заклякли в обіймах два роботи; мов у траурній варті, завмерли залізні подоби людей навколо пі‑мезонної установки; розігрують німу сцену циліндроголовці в котловані біля крайньої справа гори. Ніде аніпайменшого руху. І зірки – хоч би тобі кліпнула яка на цьому одноманітно чорному небі. Ніби час скам'янів, як у зачарованому царстві.

Перший порушив мовчанку Граматик:

– Пора вже подавати назви цим місцям. А то без назв важко орієнтуватися. Щоразу мусиш тикати пальцем: "тамо", "он туди".

– Передусім треба поназивати оці гори, бо, справді, незручно й нецікаво казати: "перша гора від Землі", "друга гора", – підтримав його Капітан. – Називай, Граматику… Але постривай‑но, спочатку я хочу дати назву цьому долові, що під горами. Можна?

– Давай, – в один голос обізвалися Граматик і Незнайко.

– Цей діл я називаю Обсерваторною долиною . Колись тут буде збудовано обсерваторію. Згода?

– Згода.

– А тепер ти, Граматику, називай гори.

– Оскільки гір чотири, то я назвав би їх іменами чотирьох засновників Києва: першу, – Граматик повів рукою праворуч, – Кий ; цю, на якій ми сидимо, Щек ; далі Хорив і останню – Либідь .

– Ти вже раніше казав, що останню варто назвати Либідь , бо вона біла, – пригадав Капітан. – А що означають назви Кий, Щек і Хорив ?

– Кий означає "кий", – вихопився Незнайко. – Хіба не так?

– Майже так, – не заперечив Граматик. – Тільки треба мати на увазі, що значення слів із часом може змінитися. Трохи змінилося за півтори тисячі років і значення слова кий : тепер воно означає просто "палиця". Але по тому, яке значення це слово має в інших слов'янських мовах – сербськохорватській, словенській, чеській, нижньолужицькій, – можна здогадуватися, що колись воно означало "булава", або "окута залізом довбня".

– А чому ти так вважаєш? – запитав Капітан. – Я десь читав, що це осетинська чи норманська назва.

– Ні, це слово таки наше, слов'янське, – не погодився Граматик. – Воно одного кореня із словом кувати – куй , тільки звук у в ньому змінився на и , як у словах дух – дихати, сухий – висихати . Корінь кий є ще й у таких наших словах, як киянка, тобто "довбешка, дерев'яний молоток", киях – так у деяких місцевостях називають рогіз та кукурудзяні качани. І всі предмети, названі цими словами, нагадують булаву – мають на кінці потовщення…

– А Щек – це, мабуть, не наша назва? – засумнівався Капітан. – Адже такого чи подібного слова в нашій мові нема.

– Нема, – погодився Граматик. – Але треба знати, що зі слов'янськими мовами споріднені також деякі неслов'янські мови, наприклад німецька, англійська, хоч вони й відділилися одні від одних дуже‑дуже давно. А те, що зникло в одній мові, могло зберегтися в іншій. Справді, в німецькій мові є подібне слово Stich, яке колись означало "спис" (від нього походить російська назва штык ) В англійській мові збереглося давнє слово stick, яке й тепер означає, крім іншого, також "колоти", "полювати зі списом". Ми перейняли це слово у формі стек для назви гнучкої палички, якою поганяють коней під час верхової їзди.

– Але ж у німецькій та англійській мовах ці слова, що ти назвав, починаються на ст, шт , а назва Щек має на початку щ, – зауважив Капітан.

– А ст і щ чергуються: пустити – пущу, кістка – кощавий або російське куст і українське кущ, – відбив напад Граматик.

– Отже, – підсумував Капітан, – по‑теперішньому Кий – це Булава , а Щек – це Спис .

– А пам'ятаєте, – втрутився в розмову Незнайко, – у фільмах про індіанців: Гостра Стріла, Довгий Карабін, Соколине Око …

– Мабуть, нашим прапредкам теж доводилося багато воювати, якщо вони своїм вождям давали такі войовничі імена. А що ж означає Хорив ?

– Спочатку утвори прикметники від слів правда, краса .

– Ну, правдивий, красивий.

– Як ти утворив їх?

– За допомогою суфікса – ив‑ … Ти хочеш сказати, що й у слові Хорив є суфікс – ив? – здогадався Капітан.

– Так, – підтвердив Граматик.

– То що ж означає корінь хор‑ ?

– Хоробрий, – не задумуючись, випалив Незнайко.

– Правильно, Незнайку, – аж зрадів Граматик, – у слові Хорив той самий колишній корінь хор , що й у словах хоробрий, хороший …

– Булава, Спис, Хоробрий, Біла, – задумливо промовив Капітан. – А чому Біла ?

– Білий колір у багатьох народів виступає символом краси.

І в давніх народних піснях, коли хочуть сказати, що дівчина дуже гарна, вродлива, то кажуть, що в неї біле личко. Через те можна припустити, що ім'я Либідь для наших предків півтори тисячі років тому означало те саме, що й Прекрасна .

– Як у казці – Василиса Прекрасна, – додав Незнайко і раптом мало не скрикнув: – Хлопці, дивіться, робот під горою Хорив.

Справді, від схилу гори, залитого чорною тінню, відділився робот. У руках він ніс скриньки, мабуть з якоюсь апаратурою, і простував, очевидно, до пі‑мезонної установки. На грудях у нього красувалася велика жовта одиниця і напис…

– Треба негайно зупинити його, – сказав Капітан. – Незнайку, міцно тримай кінець мотузка. Я збіжу вниз. Граматику, ти спускайся вслід за мною.

Робот з одиницею на грудях раптом помітив двох роботів, що стояли, ніби обнявшись, неподалік від купи залізяччя, і круто повернув до них. Коли підійшов, поставив одну скриньку в місячний пил і, простягнувши руку, увімкнув робота, повернутого до нього спиною і затиснутого в обіймах свого залізного товариша. Робот ожив, почав метляти ногами, пручатися, вивертатися, намагаючись звільнитися з мертвих обіймів. А за спиною в нього метушився головний робот, штовхав його, шарпав, тягнув. Але ніщо не допомагало: обійми були залізні.

Незнайкові, який дивився згори на цю шарпанину, зробилося смішно – від сміху він аж трусився весь і смикав мотузка. Граматик, що саме спускався, тримаючись за мотузок, загальмував на крутому схилі й погрозив йому кулаком.

Капітан уже заходив ззаду до головного робота. Але ніяк не міг зловити його за вимикача, бо той увесь час вертівся, бігав, заглядаючи то з одного, то з другого боку на оживленого ним робота. Нарешті головний робот зовсім розгубився і став. Капітан, скориставшись слушною миттю, підскочив до нього й крутнув вимикач – робот завмер.

До другого робота теж було нелегко підступитися, бо він увесь час хвицав ногами. Але Капітан зайшов збоку і все‑таки зупинив його.

Надійшов Граматик.

– Де він ховався, той робот, що ми не помітили його? – дивувався він.

– Зараз побачимо, – сказав Капітан.

Коли вони підійшли ближче до схилу гори Хорив, то помітили двері, які в тіні ледве відрізнялися від навколишніх скель.

– Це, мабуть, той склад, куди Гарріс хотів замкнути Незнайка, – здогадався Граматик.

– І щілина для ключа є в дверях, – приглянувся Капітан. – Двері, безумовно, замкнуті.