Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » На волю! 📚 - Українською

Читати книгу - "На волю!"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На волю!" автора Ерін Хантер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 54
Перейти на сторінку:
новаків, — відповів Круколап.

— Гаразд, зустрінемося пізніше, — нявкнув Вогнелап і пішов у напрямку, в якому щойно зник Тигрокіготь.

Вогнелап майже відразу відчув запах Тигрокігтя — той сидів посеред групи могутніх вояків, під Великим Каменем. Тигрокіготь саме говорив.

То була історія, яку Вогнелап уже неодноразово чув і в таборі. Тигрокіготь описував нещодавню бійку з мисливською групою Річкового Клану.

— Я боровся, як кіт із Лев’ячого Клану! Троє вояків напосілися на мене, хотіли втримати, але я розкидав їх. Так я бився з ними, аж поки двоє не впали без тями, а третій утік до лісу, як маленьке кошеня, що плаче за мамою.

Цього разу Тигрокіготь не згадував убивство Дубосерда як помсту за Рудохвостову смерть. «Мабуть, щоб не образити вояків Річкового Клану», — вирішив Вогнелап.

Він чемно дослухав історію до кінця, але знайомий запах постійно його відволікав. Щойно Тигрокіготь закінчив оповідь, Вогнелап обернувся і вирушив на солодкий запах, який долинав від гурту котів неподалік.

Виявилося, там, в оточенні цих котів, сидів Сіролап, але запах долинав не від нього. Навпроти Сіролапа, між двома котами з Річкового Клану, сиділа Плямолистка. Вогнелап сором’язливо поглянув на неї і сів поруч зі своїм другом.

— Вітряного Клану все так само і духу не чути, — нявкнув він до Сіролапа.

— Зустріч іще не почалася. Може, вони ще прийдуть, — відповів його друг. — Глянь, онде Носошморг. Очевидно, новий медикіт Тіньового Клану, — він кивнув на маленького біло-сірого кота, що сидів просто у центрі гурту.

— Я розумію, чому його називають Носошморгом, — зауважив Вогнелап.

Ніс медикота був вологий посередині та вкритий кірочкою довкола.

— Ага, — зневажливо загарчавши, відповів Сіролап. — Не розумію, чому його призначили медикотом, якщо він навіть власну застуду вилікувати не може.

Носошморг саме розповідав про траву, якою медикоти колись лікували дитячий кашлюк.

— Відколи Двоноги прийшли і заполонили ці краї твердою землею і дивними квітами, — скаржився він своїм тоненьким голосочком, — ця трава зникла, і кошенята помирають від холодів.

Коти, що зібралися довкола нього, завищали від обурення.

— Такого б ніколи не трапилося в часи великих котячих Кланів! — прогарчала чорна королева з Річкового Клану.

— Саме так! — нявкнула срібляста кицька. — Великі коти забили б кожного Двонога, який би наважився влізти в їхні угіддя. Якби Тигровий Клан досі населяв ці ліси, Двоноги не залізли б так глибоко на наші землі!

Вогнелап почув тихенький нявкіт Синьозірки:

— Взагалі-то, якби Тигровий Клан досі населяв ці ліси, навряд чи ми б їх населяли.

— Що таке Тигровий Клан? — нявкнув тоненький голосочок позаду. Вогнелап помітив біля себе маленького новака з іншого Клану.

— Тигровий Клан був одним із великих котячих Кланів, які колись населяли ліс, — тихенько пояснив Сіролап. — Тигровий Клан — то коти ночі, величезні, як коні, з чорними смугами. Далі є Лев’ячий Клан. Вони… — Сіролап завагався і наморщив чоло, намагаючись пригадати.

— О, я чув про них! — нявкнув котик. — Вони такі ж величезні, як і коти Тигрового Клану, з жовтим хутром і золотавими гривами, подібними до сонячного проміння…

Сіролап кивнув:

— І там був ще один, ЛяпоКлан або щось таке…

— Ти, мабуть, говориш про Леопардовий Клан, юний Сіролапе, — пролунав голос позаду них.

— Левосерде! — Сіролап привітався зі своїм наставником, приязно тицьнувши в нього носом.

Левосерд похитав головою у жартівливій зневірі:

— Ех, ви, молодняк. Хіба ви не знаєте історію? Леопардовий Клан — це найшвидші коти, великі й золотаві, позначені чорними відбитками лап. Саме Леопардовому Кланові ви маєте дякувати за свою швидкість і вміння полювати.

— Дякувати їм? Чому? — запитав котик.

Левосерд подивився вниз на маленького новака і відповів:

— Сьогодні у всіх котах є слід кожного із Кланів. Ми не стали б нічними мисливцями без предків із Тигрового Клану, любов до сонця ми успадкували від Лев’ячого Клану… — він зробив паузу. — А ти новак Тіньового Клану, чи не так? Скільки тобі повень?

Котик збентежено втупився в землю:

— Ш-шість повень, — промимрив він, уникаючи Левосердового погляду.

— Невеличкий, як для шести повень, — пробурмотів Левосерд. Тон його був незмінно лагідним, але погляд — серйозний і уважний.

— Моя мама теж була маленька, — знервовано відповів котик.

Він схилив голівку, позадкував і розчинився у натовпі котів, змахнувши своїм світло-брунатним хвостиком наостанок.

Левосерд повернувся до Вогнелапа і Сіролапа:

— Ну, він може і маленький, але йому принаймні цікаво. Якби ж то й ви двоє так само цікавились історіями, які оповідають ваші старійшини.

— Вибач, Левосерде, — нявкнули Вогнелап із Сіролапом, винувато перезирнувшись.

Левосерд добродушно зітхнув:

— Ох, та йдіть уже звідси обоє! Сподіваюся, наступного разу Синьозірка візьме новаків, які вміють цінувати почуте! — і, не зовсім щиро загарчавши, він прогнав їх геть від гурту.

— Ходімо, — нявкнув Сіролап, коли вони відійшли. — Глянемо, що там у Круколапа.

Круколап сидів посеред гурту новаків, які благали розповісти про битву проти Річкового Клану.

— Та ну, Круколапе, розкажи, що трапилось! — закликала гарненька чорно-біла кицька.

Круколап сором’язливо тупцював і хитав головою.

— Давай, Круколапе! — наполягала інша.

Круколап роззирнувся і помітив Вогнелапа з Сіролапом, які сиділи трішки осторонь гурту.

Вогнелап підбадьорливо кивнув. Круколап змахнув хвостом на знак розуміння і почав історію. Попервах він трошки затинався, але з плином оповіді з його голосу зникло тремтіння, а його слухачі аж посхилялися вперед із широко розплющеними очима.

— Всюди літала шерсть, кров заляпала листя ожинових кущів, ясно-червона на зеленому. Я тільки-но відбився від величезного вояка, який з вереском побіг геть у кущі, коли це земля здригнулася і я почув крик вояка. То був Дубосерд! Рудохвіст промчав повз мене, писок його був закривавлений, шерсть потріпана. «Дубосерд мертвий!» — прокричав він. А тоді кинувся на допомогу Тигрокігтеві, який саме зітнувся з іншим вояком.

— Хто б подумав, що з Круколапа такий добрий оповідач… — враженим тоном промурмотів Сіролап.

Але Вогнелап думав про дещо інше. Що це щойно сказав Круколап? Що Рудохвіст убив Дубосерда? Але за словами Тигрокігтя, то Дубосерд убив Рудохвоста, а він, Тигрокіготь, помстився і вбив Дубосерда.

— Якщо Рудохвіст убив Дубосерда, хто ж тоді вбив Рудохвоста? — прошипів Вогнелап Сіролапу.

— Якщо хто що? — розгублено перепитав Сіролап. Він слухав Вогнелапа тільки краєм вуха.

Вогнелап похитав головою, щоб прочистити думки. «Круколап, очевидно, помилився, — подумав він, — він мав на увазі Тигрокігтя».

А оповідка Круколапа тим часом наближалася до завершення:

— Нарешті Рудохвіст відтягнув кота, який все завивав, від Тигрокігтя, і з усією силою Тигрового Клану пожбурив його в кущі.

Краєм ока Вогнелап помітив рухому тінь. Він роззирнувся і побачив Тигрокігтя, що сидів неподалік. Вояк крижаним поглядом прошивав Круколапа. Без гадки про близьку присутність наставника, Круколап продовжував відповідати на численні

1 ... 28 29 30 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На волю!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На волю!"