Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Там, у темній річці 📚 - Українською

Читати книгу - "Там, у темній річці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Там, у темній річці" автора Діана Сеттерфілд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 116
Перейти на сторінку:
вона потім піде та що в неї на думці? Чи заробити декілька жалюгідних пенсів важливіше за ймовірні наслідки такої покупки?

— Сер, якщо незнайома жінка опиняється у скрутному становищі, хто має її з нього вивільнити? Я? Чи той, хто загнав її туди? Якщо вона вам така важлива, містере Як-Вас-Там, тоді звертайтеся з питаннями саме туди. Підіть до того, хто занапастив її та кинув. Саме він несе відповідальність за те, що потім із нею сталося! А я й гадки не маю. Я лише людина, якій треба зводити кінці з кінцями, і цим і займаюся.

— Продаєте отруту, щоб дівчата, яких нема кому захистити, змогли у грудні потруїти попелюхів?

Аптекар напустив на себе засмучений вигляд, але було незрозуміло, чи він насправді відчув провину, а чи просто злякався Армстронга.

— Я не зобов'язаний слідкувати за тим, коли труять садових шкідників.

— Куди далі, сер? — із надією спитав Бен, коли вони вийшли надвір.

— Думаю, я не маю тут більше справ. Принаймні сьогодні. Краще підемо вздовж річки.

Коли вони йшли, Бен потроху уповільнював рух та й узагалі насилу волочив ноги. Наблизившись до води, Армстронг повернувся, щоб побачити, де хлопець, а він, увесь позеленілий, привалився до дерева.

— Що з тобою, Бене?

Хлопець пхинькнув.

— Сер, вибачте мені… Сер, я схрумкав те зелене яблуко, яке ви дали мені для Фліт, сер, а тепер мені болить і крутить живіт…

— То й не дивно — ті яблука ж кислючі. Що ще ти сьогодні їв?

— Нічого, сер.

— І не снідав?

Хлопчик похитав головою. Армстронг відчув люту неприязнь до м'ясника, який не годував власних дітей.

— Це через те, що ти з'їв кисле на порожній шлунок, — примовляв він, відкорковуючи фляжку. — Ось, випий цього.

Хлопець ковтнув і скривився.

— Сер, та це взагалі гидота! Мені від цього навіть гірше.

— У тому й річ. Немає нічого бридкішого за холодний чай. Допий увесь.

Бен нахилив фляжку і з гримасою огиди проковтнув останні краплини. І його одразу ж знудило в траву.

— Гаразд. Ще. Отак. Нехай виходить.

Поки Бен хрипів і стогнав на березі під наглядом Фліт, Армстронг попрямував на головну вулицю й купив там у пекарні три калачі. Повернувшись, він віддав два з них Бенові: — «Набивай живіт, хлопче», — а третій з'їв сам.

Вони обоє вмостилися на березі, і поки Бен жував, Армстронг спостерігав за тим, як потужно тече ріка. У такому стані вона поводилася тихіше, ніж при сповільненому потоці. Жодного лінивого сплеску, лише рішуча спрямованість уперед. За тоненьким дзеленчанням води серед берегових камінчиків чулося гудіння, подібне до того, яке залишається у вухах після передзвону. Воно було схоже на шум, та йому бракувало звуку, як ескізу бракує барв. Армстронг прислухався до нього, і його думки линули вслід річці.

Поряд був простий дерев'яний міст. Під ним вода бурхлива — така миттєво забере все, що у неї впаде. Він побачив на ньому молоду жінку з дитиною. Вони прийшли туди в огорнутому холодом вечірньому присмерку. Він не став зосереджуватися на тому, як вона штовхнула дитину у воду, але дуже добре уявив її розпач, відчув, як його власне серце обірвалося від горя й жаху. Армстронг неуважно водив поглядом угору та вниз течією. Він і сам не знав, що саме хотів там побачити. Певна річ, що не дитину — тільки не зараз.

Коли він оговтався, то відчув, як зимно стало за декілька останніх годин. Його тіло погано витримувало холоднечу. Навіть під теплим пальтом і шарами одягу він відчував холод власної шкіри. У берегових хащах причаїлася темрява. Вохра та золото осені були давно у минулому, а м'яких барв весни ще довго чекати. Темніли оголені гілки. Здавалося, тільки диво спроможне знову вдихнути життя у верхівки дерев, прикрасивши молодою зеленню. Побачивши їх сьогодні, будь-хто визнав би, що життя покинуло їх назавжди.

Він спробував відволіктися від цих сумних думок. Повернувшись до хлопця, помітив, що той уже прийшов до тями, і перед ним колишній Бен.

— Працюватимеш із батьком у крамниці, коли виростеш?

Бен похитав головою.

— Я втечу.

— Хіба це добрий намір?

— Це сімейна традиція. Спочатку так учинив мій другий старший брат, потім третій, а далі — моя черга, бо батькові потрібен лише один із нас. Оскільки решта нікому не потрібна, то я втечу вже скоро — гадаю, коли погода налагодиться. Буду шукати собі кращої долі.

— Чим займатимешся?

— Гадаю, з'ясую, коли вже втечу.

— Коли прийде тобі час утікати, Бене, то сподіваюся, що ти прийдеш до мене. Я маю в Келмскоті ферму, і там завжди знайдеться робота для чесного хлопця, що не боїться праці. Просто дістанься Келмскота й спитай Армстронга.

Вражений таким несподіваним подарунком долі, Бен глибоко вдихнув і затараторив:

— Дякую, сер! Спасибі, сер! Дякую, сер!

Нові друзі потиснули руки, щоб скріпити домовленість, і розійшлися.

Бен подався додому. В голові у нього було тісно від думок. Тільки десята година, а день уже сповнився пригод як ніколи. Раптом йому спала на думку ймовірна причина Армстронгового смутку.

— Сер? — він побіг назад й окликнув чоловіка, який був уже у сідлі.

— Що?

— Еліс… Вона мертва, сер?

Армстронг поглянув на ріку, на її швидкий плин без усякої цілі.

Чи вона справді мертва?

Він підхопив повід і вставив ноги в стремена.

— Не знаю, Бене. Шкода, але не знаю. Її мати мертва.

Бен почекав, чи додасть він що-небудь до цього, та чоловік мовчав, тож хлопець повернувся і пішов додому. Містер Армстронг, фермер із Келмскота. Коли прийде час, він утече — і стане частиною цієї історії.

Армстронг спрямував Фліт уперед. Він пустив кобилу риссю. Дорогою витирав сльози, оплакуючи втрату онуки, яку ніколи не бачив.

Він завжди з болем сприймав страждання будь-якої істоти, що була поруч. Не дозволив би своїй худобі страждати, тому завжди заколював свиней сам, не довіряючи нікому іншому. Гострив ножа, заспокоював свинок лагідними словами, відволікав жолудями, а потім швидкий точний удар — і все. Ані страху, ані болю. А як утопити дитину? Цього він збагнути не міг. Утім, деякі фермери у такий спосіб позбавлялися хворих тварин, та й зайвих кошенят і собачат зазвичай топили в мішку. Але сам він ніколи так не робив. Смерть, може, й невід'ємна частина тваринництва, а от страждання — ні.

Армстронг лив сльози і збагнув, що одна втрата змушує пригадати й інші. Думка про улюблену свиню, найрозумнішу та найдобрішу істоту, яку він знав за тридцять років свого тваринництва, раптом штрикнула його так само гостро, як

1 ... 28 29 30 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, у темній річці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, у темній річці"