Читати книгу - "Українське письменство"

ушах; Поки живий, я хочу справді жити, А боротьби життя мені не страх… Який я декадент? Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик: праця, щастя і свобода!.. Я є мужик: пролог, не епілог.

На селі Франко жив подовгу в скрутніші моменти свого життя (рр. 1880, 1882), стаючи разом з ріднею до селянської праці, а один час, не сподіваючись на «леґалізацію», що дасть йому змогу закінчити освіту, гадав навіть оселитися на селі[136]. Якесь внутрішнє споріднення з селом зоставалося у нього завжди.

Характерна в цьому розумінні його промова на святі свого двадцятип'ятилітнього ювілею:

«Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові. Вихований у твердій школі, я від малку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов'язку, а друга, то потреба ненастанної праці. Я бачив від малечку, що нашому селянинові ніщо не приходиться без важкої праці…»

І, як указав в однім із своїх давніх рефератів О. Ю. Гермайзе, культ «нірвани» у Франка, хоч і який індійський цей термін «нірвана», — нічого спільного не має з індійською мудрістю. От як з'являється вона в «Страшному Суді» (творові зовсім не гумористичному, як думає А. Крушельницький: гумор в нім тільки неминуча дань формі гайневської поеми):

І уже весь безмір стане Перед моїми очима, Наче карта розікрита, Наче світло, що не блима, Тільки рівно, рівно ллється, — Щезнуть загадки і межі, І поллється щастя в душу, Як безмірний блиск пожежі… Я ростиму й сам в безмежність, Все проникну, все прогляну, Все скоштую — вище, глибше — І розвіюся в нірвану.

Чи не подібна ця «нірвана» до сну-знищення натрудженого в жнива селянина? Пригадаймо, як у Коцюбинського в «Fata Morgana» засинає по цілоденній праці Маланка:

«Зорі дивляться з неба. Жаби крякають до сну. Блакитна баня спускається все нижче й нижче… налягає на тіло, гнітить повіки. Так солодко, спокійно. Не встав би й на суд страшний, не звівся б і до долі… А небо все нижче та й нижче… пестить, обіймає… Зорі лоскочуть, немов цілують. Душа розпустилась в блакиті; тіло прилипло до призьби і тане, як віск на вогні. Нема нічого… небуття… повне небуття!.. Хіба не радощі!»

Збірка Франкова «З вершин і низин» є перше в галицькій поезії виявлення нової «мужицької», не чужої селянинові психічно, інтеліґенції. Вся ця книжка, од першої сторінки до останньої, пронизана радісним відчуттям нової суспільної хвилі, що підіймається і заявляє своє життя і силу.

Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронімає…

Літературний прапор цієї нової формації — поезія «Каменярі». В тім чіткім видінні («Я бачив дивний сон…») тисячі молотів, піднятих до роботи, і тисячі робочих рук — стільки сили, що трудно повірити, щоб цю поезію написав двадцятидволітній юнак. І тільки деяка розтягненість і молодеча риторика дають пізнати