Читати книгу - "Українське письменство"

Хіба не спокуслива думка зіставити цю річ з драгомановськими популярними книжками із історії релігій? Або хіба не цікаво побачити відгуки драгомановської розміркованості, розумовості в алегоричному побудуванні таких речей, як «Ідилія», «Човен», «Каменярі»? Або, перечитуючи «Гадки над мужицькою скибою» та «Гадки на межі», хіба не можна поставити питання про впливи Некрасова, поета, на якого — підкреслюючи незнайомість редакції «Друга»[133] з російською літературою — мусив указувати Драгоманов…

Так, наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. виступають, проясняючи основи своєї громадської і літературної програми, перші кадри галицької селянської інтеліґенції. Досі — від часів Шашкевича — галицький інтеліґент народжувався переважно в лоні греко-уніатського духівництва. Найталановитіші публіцисти обох галицьких партій — Качала, Наумович — були священики. Звідси пливли заходи галицької інтеліґенції коло громадської моральності (історія «Люборацьких», які можна було надрукувати тільки з великими купюрами), її клерикалізм і рутенська вірнопідданість.

«…Українство народовців, як і московство москвофілів, — розповідає Франко[134], — було чисто теоретичне; була навіть якась тиха згода в обох партіях не говорити про ті партійні різниці простому народові нічого, держати його навіть у цьому питанні в повнім незнанні. Коли трапилося кому з русинів виступити перед народом… то дві кардинальні точки були: ми всі русини і повинні держатися купи — і ми (поперед усього ми) повинні дякувати цісарю за його безмірні добродійства і просити у нього ще того й того. Ані основ конституційного життя, ані азбуки економічної та соціальної науки ніхто не пробував вияснити народові. До самого 1880 р. вся маса нашого народу жила в поглядах, що найвищу і одиноку власть у державі має цісар, що він може все зробити і від його волі все залежить».

Нове покоління виступило з «соціалістичною критикою суспільного ладу», з проектами економічної допомоги селянству, з гаслами політичної волі. Воно зуміло подати радикально-демократичні свої ідеї, як природну політичну орієнтацію галицької селянської маси, зуміло розбудити масовий рух[135]:

«Віча, яких давніше бувало одно-двоє в рік, тепер ішли раз за разом в різних повітах; звільна на перший план почали виступати збори за запросинами, без контролі властей. Серед селян появилися прекрасні бесідники, що поривали маси до ентузіазму; назви «радикал», «радикальна партія», хоч осміювані москвофілами і народовцями, приймалися серед народу».

Радісне відчуття свого мужицького кореня характерне для всього цього покоління радикальної інтеліґенції, і особливо виразно виступає воно у Франка. Він любить в собі здоровий хлопський розум, активність, свіжість, незіпсутість природою виплеканого організму:

І коли закидали йому декадентні, занепадні настрої, він заявляв гордо: