Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ноксоре… – покликала захриплим голосом. Він не поворухнувся. 

Я ще раз поглянула на ту малу доріжку з червоних крапель, що вела прямо до нього. В животі одразу звело коли відчуваю ледь чутний запах заліза що осідає в мене на язиці. На майже ватяних ногах що відмовлялися рухатися, підходжу до ліжка. В мене перехоплює подих.

Дракон лежав на животі і в одній руці в нього був шматок закривавленого рушника, простирадло було теж закривавлене, дракон був у напівоберненій формі.

– Ноксоре! – окликнула його ще раз, але він все й досі не реагував.

А що як він… Ні! Похитала головою, відганяючи від себе настільки страшні думки, а тим часом моя істерика все набирала обертів. Доторкнувшись до його шиї тремтячою рукою із полегшенням видихаю коли розумію що під теплою шкірою б'ється пульс. 

– Ноксоре, ти мене чуєш? – спробувала його розбудити не відриваючі своєї руки що лежала у нього на плечі.

Дракон все й досі не реагував і я вирішила його спочатку перевернути на спину, щоб він міг нормально дихати. Мені довелося залізти повністю на ліжко, бо Ноксор зараз був куди більший у розмірах. Тому мені знадобиться прикласти куди більше сили, щоб в мене вийшло його перекотити на спину. Я стала навколішки і засунула одну руку йому під груди де відчула щось вологе і тепле, іншою рукою допомагала собі штовхаючі його у бік. 

Трохи припіднявши його з одного боку, почала штовхати. Дракон був важкий, тому перекотити його з першого разу в мене не вийшло, але на наступній спробі я приклала більше зусиль і він вже лежав на спині. В мене була надія що Нокс міг прокинутися коли я його перевертала, але ні.

Ноксорове обличчя було замащене вже запікшою кров’ю чи то з носа, чи з рота, бо на його губах вона теж була, але сорочка була ще волога від неї. Я судомно почала розстібати сорочку вже брудними руками, обережно розпахнувши її виявляю що ніяких поранень на грудях, чи на животі в нього не було. Лише старі шрами.

Я схилилася над ним, обхопивши обома долонями його обличчя злегка провівши великим пальцем по його шкірі що переходила де-не-де в малесенькі лусочки. Його щетина приємно колола мені долоні, я притулилася до його чола своїм.

– Ноксоре прокинься, я тебе прошу – шепотіла надломленим голосом – Прокинься, прокинься, будь ласка… Не йди знову… не залишай мене саму. Будь ласка… розплющ очі… – по моїх щоках скотилася гаряча сльоза, а незабаром з мене вирвався болючий схлип що рвався з середини.

– Маріє! – за прочинених дверей пролунав зляканий голос Грейсона що підбіг до мене – Маріє що… – він враз затих коли я підвела на нього погляд червоних від сліз очей.

Мне почало трусити від зростаючої істерики, з очей вже не контрольовано котилися солоні сльози, а дихання було збите до гикавки в грудях.

– Чому він не прокидається?... – ледве договорила, бо одразу з мене вирвався гучний хрип. Мої руки до болю вчепилися міцною хваткою у сорочку дракона.

– Я… – розгублено затих привид швидко оглядаючи Ноксора – я не знаю. Його душа в нормі і нічого стороннього що могло їй нашкодити я теж не бачу… – темний напружено стис губи в тонку лінію.

– Ну що ви його знайшли? – в кімнату забіг Соні що одразу заточився на місці – Він ж, не… – спромігся запитати одразу замовкнувши.

– Ні – відповіла одразу зрозумівши про що він – чому він не прокидається? – напружено запитала горловим, здавленим тоном.

Соні підійшов ближче, обережно присівши на край ліжка.

– Можна я його огляну? – запитав, насторожено кидаючи погляд на Ноксора.

Я неохоче відпустила сорочку, з великими зусиллям розтисши власні пальці. Соні наблизився до Дикого, але не торкався його, тільки оглядаючи дракона на невеликій відстані. Періодично в Соні тріпотіли ніздрі коли він принюхувався.

– Що з ним? – не витримую цього гнітючого мовчання що давило мене.

– Можливо це наслідки лікування яке він використав. Я не знаю що він міг точно зробити, щоб довести себе до такого стану… можливо, щось зробив з власною отрутою, але з ним зараз все гаразд – поспішив додати Соні намагаючись мене заспокоїти – він зараз просто спить.

– Тоді якщо він просто спить, чому я не можу його розбудити?! – істерично прокричала надірваним голосом.

– Дикий зараз знаходиться у невеликій сплячці. Таке інколи трапляється коли ми сильно пораненні або виснаженні, так дракони можуть швидше відновитися.

– І як довго він ще буде спати? – запитую підрахувавши що дракон можливо був уже у відключці майже дві доби.

– Я не знаю Маріє – знічено мовив Соні обдаровуючи мене співчутливим поглядом – Це залежить наскільки великі в нього були пошкодження. Тому я не знаю скільки саме він ще проспить. Мені шкода що я не можу тобі нічим допомогти. Тут залишається тільки чекати поки він сам не прокинеться.

Я цілковито осіла на ліжку, не в змозі більше ні мислити, ні говорити, мені навіть ворушитися не хотілося. Сльози теж скінчилися, мою шкіру стягнула колишня солона волога що віддавала неприємною сухістю. Ще секунду назад я готова була вибухнути від істерики й тих емоцій що накопичилися, але… всередині мене щось перегоріло наче сірник що одразу загорається яскравим живим спалахом, але за хвилину він одразу ж так само швидко й гасне. Залишаючи по собі купку попелу.

Зараз я відчуваю те саме… начебто я вигоріла… я втомилася від цього. Не хочу зараз ні про що думати. Не хочу думати про будь з яких моїх проблем… Хочу хоть на одну мить забути про це все залишившись наодинці з Ноксором, заплющити очі і нарешті розслабитися й відчувати його поряд себе!

– Маріє, ти як? – біля мене легкою димкою присів Грейсон накривши мою руку своєю крижаною долонею.

– Будь ласка, залиште мене саму – мовила байдужо-тихим голосом – мені треба побути наодинці.

На мить між нами застигла важка тиша.

– Авжеж, я розумію – Грейсон стис мою руку сильніше – якщо ми тобі будемо потрібні, можеш нас знайти біля підземної кімнати.