Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

може, ми так скоротили їхню чисельність, що вони змушені кидати в бій своїх «світлооких»? — промовив до товстуна Далінар.

— Ваша Ясновельможносте, а опіки? — заперечив Башин, зсунувши на лоб капелюха й чухаючи потилицю.

Шаллан потяглася поглянути на колір райдужок паршендійця. Чи поділялися вони на світло- й темнооких, як-от люди? Дівчина підняла повіку трупа.

Око під нею було однотонно червоне.

Вона заверещала й відскочила, схопившись рукою за серце. Солдати залаялися, роззираючись, а в Далінаровій руці за секунду-другу з’явилася Зброя.

— Червоні очі, — прошепотіла Шаллан. — Це відбувається наяву.

— Червоні очі — це лише легенда.

— Ваша Ясновельможносте, Ясна списала згадками про них цілий блокнот, — заперечила дівчина з дрожем у голосі. — Спустошувачі вже тут. Часу обмаль.

— Викиньте труп у провалля, — звелів Далінар своїм людям. — Бо я сумніваюся, що в таку мокротечу його легко спалити. Всім пильнувати й приготуватися до нічної атаки. Вони…

— Ваша Ясновельможносте!

Шаллан обернулася й побачила, що до них підійшла кремезна постать у сріблястій Збруї, з якої стікала дощівка.

— Сер, виявили ще одного, — доповів Телеб.

— Мертвого?

— Ні, сер, — відповів Сколкозбройний. — Він вийшов просто на нас і засів на останці — он там, — показав офіцер.

Князь глянув на дівчину, але та лише знизала плечима. І Далінар рушив у вказаному напрямку.

— Сер? — розлігся, резонуючи під шоломом, Телебів лункий голос. — А чи не варто вам…

Але Холін проігнорував попередження, і Шаллан, прихопивши Васу і двох його вояків, поспішила за ним.

— Може, повернетеся? — півголосом запитав колишній ватаг дезертирів.

Буря забирай, ну й пика в нього! Попри шанобливий тон, у довколишній напівтемряві вона так і випромінювала загрозу. Шаллан-бо й досі мимоволі бачила у Васі людину, яка мало не вбила її на Нічийних пагорбах.

— Нічого зі мною не трапиться, — тихенько відказала Шаллан.

— Ваша Світлість може мати Сколкозбройця й загинути від стріли, яка вцілить у спину.

— У такий дощ це малоймовірно, — мовила дівчина.

І Васа без дальших заперечень рушив за нею. Він виконував доручену йому роботу — але Шаллан, на жаль, потроху виявляла, що охорона їй не надто до вподоби.

Пройшовшись під дощем, вони знайшли паршендійця, який сидів на останці заввишки з людину. А біля підніжжя його — на позір беззбройного — оточили, наставивши списи, близько сотні алетійських солдатів. Роздивитися ще щось Шаллан не змогла — адже той сидів через провалля від них. До паршендійця вів наведений над прірвою переносний настил.

— Він щось казав? — півголосом спитав Далінар у Телеба, який саме приспів.

— Ні, нічого, — заперечив Сколкозбройний. — Просто сів і сидить.

Шаллан глянула через прірву на сиротливого паршендійця, який підвівся й затулив дашком долоні очі, захищаючи їх від дощу. Солдати внизу зачовгали ногами й загрозливіше настовбурчили ратища.

— Шрамме? — гукнув паршендієць. — Шрамме, це ти? І Лейтен із тобою?

Один із ближніх князівських охоронців-мостонавідників вилаявся й помчав на той бік, а слідом за ним настилом пробігли й кілька інших.

За мить вони повернулися, і Шаллан пропхалася наперед, прислухаючись, що шепотів Холінові їхній очільник.

— Сер, це він, — казав Шрамм. — Не такий, як колись — але побий мене, дурня, буря, якщо це не Шен. Він місяцями носив із нами моста, а потім кудись подівся. Аж ось заявився сюди й стверджує, що хоче здатися вам.

 

79. До центру

 

Запитання: До якої надмети ми маємо прагнути? Відповідь: Ця надмета — самозбереження, захист сімені роду людського від бурі, що налетить. Запитання: Якою ціною? Відповідь: Якою завгодно. Людство має вижити. На нас лежить тягар відповідальності за людину як вид, а на тлі цього інші міркування — просто тлін. З Діаграми, катехізис на звороті картини з квітами: 1-й абзац

 

Далінар, чекаючи, стояв у штабному наметі, склавши руки за спиною і слухаючи, як об брезент барабанить дощ. Долівка намету промокла — під час Ридання цього не уникнути. Князь знав це із власного неприємного досвіду, не один раз бувавши о цій порі у військових походах.

Це було назавтра після того дня, коли вони виявили на Рівнинах паршенді — як мертвого, так і того, кого мостонавідники кликали Шеном, а сам він іменував себе Рлайном. Свого часу Холін особисто дав дозвіл озброїти його списом.

Шаллан запевняла, що всі паршмени — це такі собі «личинки» Спустошувачів. З огляду на продемонстровані йому здібності, князь мав усі підстави вірити її слову — але як він мав учинити? Променисті повернулися, паршенді завели собі червоні очі. У нього було відчуття, наче він намагається запобігти прориву греблі, не маючи й гадки, де саме в ній течі.

Відкинувши полог, у намет запірнув Адолін. Він супроводжував Навані, яка повісила дощовика на вішак коло входу, тимчасом як сам княжич схопив рушника й узявся витирати обличчя та обсушувати волосся.

Синова наречена була Промениста лицарка. «За її словами, поки що ні», — нагадав собі Далінар. Князь не вбачав у цьому суперечності, бо можна бути вправним списником і не служити в армії. Майстерність — це одне, а посада — геть інше.

— Паршендійця ведуть? — спитав Далінар.

— Так, — відказала Навані, сідаючи на один зі стільців.

Що ж до княжича, то він залишився стояти й, розшукавши карафу з фільтрованою дощівкою, налив собі кухля й випив, постукуючи по його бляшаному краю.

Після виявлення червонооких паршенді всі вони не знаходили собі місця. Тієї ночі на них так і не напали, а тому три алетійські армії, за Далінаровим наказом, знову зробили денний перехід.

Експедиційні сили помалу наближалися до центру Рівнин — чи так принаймні виходило за викладками Шаллан — й розвідані території зосталися далеко позаду. Тепер уся надія була на мапи, що над ними чаклувала та дівчина.

Полог знову відкинули, й Телеб увів полоненого. Охороняти цього «Рлайна» князь призначив Його Високороддя з гвардійцями, бо Далінарові було не до вподоби те, як мостонавідники його вигороджують. Але він таки запросив на допит їхніх лейтенантів — Шрамма й того рогоїда на прізвисько Скеля — які ввійшли вслід за Телебом і його людьми. А що ж до генерала Хала з Ренаріном, то вони, зібравшись в іншому наметі разом з Аладаром і Ройоном, розробляли план дій на випадок наближення до ворожого табору.

Навані подалася на стільці вперед і, примружившись, удивлялася в полоненого. Шаллан і собі забажала бути присутня, але князь пообіцяв стенографувати для неї весь допит. На щастя, Прародитель бур дав тій на розум, і вона не стала наполягати. Бо Далінарові здавалося небезпечним, щоб стільки люду водночас перебувало коло цього ворожого шпигуна.

Він неясно пригадував охоронця-паршмена, який вряди-годи ніс варту в складі Четвертого мосту. Паршменів практично не помічали, але щойно одного озброїли списом, як це вмить привернуло до нього всезагальну увагу. Хоча більше той нічим не вирізнявся — та сама приземкувата паршменська статура, мармурова шкіра й затуманені очі.

Але істота, що стояла навпроти, не мала з тим мостонавідником анічогісінько спільного. Перед князем був повноцінний паршендійський вояк — аж до помаранчево-червоної черепної пластини й панцирної «броні» на грудях, стегнах і плечах — не