Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Майора зустрів особисто підполковник СБУ Семен Палій. Вони здавна були чудовими друзями, допомагаючи один одному у справах. Досвідчений у тонкощах українських силових відомств, сірий кардинал спецслужб, а також один із найбільш затятих патріотів, вважався хрещеним батьком талановитого слідчого. Саме Палій зумів переконати Андрія Стеценка залишитися в Україні й очолити спеціально створену слідчу групу, яка працювала над резонансними злочинами. Стеценко та його колеги вважалися мисливцями на маніяків.
— Можна тебе привітати? — запитав при зустрічі Палій.
— З чим? — здивувався втомлений Стеценко.
— Впіймав третього маніяка всього за три роки. Працюєш надто швидко.
— З такими речами не вітають, — показав у напрямку авто Стеценко.
Андрій не любив вихвалятися своєю роботою. Його вважали найкращим у відомстві, однак він сам ніколи не поділяв чужого захоплення. Зірка майора почала підніматися на небосхил з 2018 року. Він працював звичайним слідчим, коли отримав підвищення та наказ прийняти справу Водяного. До кінця літа йому вдалося спіймати небезпечного вбивцю дітей.
Потім була справа у місті Гострий Камінь, де супротивник ледве не вбив Стеценка. З проклятого районного центру він повернувся, маючи металеві спиці у стегні та важку травму голови. Однак вбивця поганих копів був зупинений.
Далі все пішло у геометричній прогресії. Служба безпеки отримала наказ від президента створити спеціальний відділ, який розслідуватиме резонансні злочини у будь-якій частині України. Успішного мисливця на маніяків одразу запрошують очолити слідчу групу, за порадою підполковника Палія. Він сам отримує право набирати та звільняти з посад підлеглих.
За короткий термін діяльності підлеглі Стеценка довели ефективність, розплутавши справи, які вважалися безнадійними, а він сам спромігся вдруге спіймати Водяного та кількох небезпечних садистів у різних областях. Кругом ширилася слава про детектива з діаспори, який колись працював у поведінковому відділі ФБР, повернувся назад до України та впіймав двох серійних убивць.
Сівши з підполковником за столика у порожньому ресторані, Стеценко замовив келих вина та страви на вечерю. Він не став відмовлятися від м’ясного, однак дивився на стейки так, наче перед нього поклали відкушений людський палець.
— Поділишся останніми новинами? — запитав Палій.
— Новий ідіот вивів нас сам на себе, щоб здобути славу та популярність.
Стеценко відповідав і дивився на страву, взявши у руки ножа та виделку.
— Вони вже й таке творять?
— Цей був набагато бридкішим. Попередні мстилися, мали травми. Однак цей просто абсолютне зло. Таких останнім часом тільки більше стає.
— Наскільки? — запитав Палій.
— Наскільки часто, чи наскільки бридкіший?
— Про вбивцю.
Палій налив собі коньяк, яким любив завершувати робочий день.
— Він вирішив стати людожером, — розповідав Стеценко. — Довгих шість років заманював у гори туристів, убивав, нівечив та фотографував для себе. Класичний нарцис, схиблений на бажанні жерти плоть та хизуватися.
— Називав себе Вендиго? — уточнив Палій.
— Бридкий збоченець. Йому стало сумно, що ніхто не розслідував. Тому він вийшов на нас під виглядом журналістки і сам спровокував слідство. Ми три місяці ганялися за клятим виродком, перевіривши сотню осіб.
— А як спіймали?
— Спершу думали, що ловимо імітатора. Першою вбитою була жінка, яку нібито понівечив власний чоловік. Чоловіка затримали та відправили у психлікарню. Я спершу подумав, що хтось був одержимий ним і вирішив повторювати.
— Але?
— Але у січні перший затриманий тікає з психлікарні та рухається у гори, — поглянув на підполковника Стеценко. — Ми підключили до справи всіх, кого могли. Уявіть, що під час розпалу туристичного сезону, десь посеред Карпат бродять людожер та його прихильник. Почали шукати…
— То що ж виявилося?
— Перший виявився свідком, який нічого не пам’ятав, крім подорожі в гори з дружиною та моменту перед убивством. Тоді він повністю поїхав дахом.
— Але другий чітко усвідомлював свої дії?
— Так. Вони знову зустрілися в тому самому місці. Свідкові вдалося при жахливій хуртовині вціліти та вирватися назустріч пошуковій групі. Я думав, що з його затримкою другого не знайти, однак почекав трохи і той сам до нас прийшов. Захотів позбутися свідка, який знав його ім’я та пам'ятав обличчя.
— Мені навіть з розповіді важко здогадатися, тому прийми компліменти. Всякий інший засудив би психічнохворого, але ти докопався до істини.
— Може, це тому, що я такий самий хворий, — відірвався від їжі Стеценко. — Нормальна людина не здатна влазити у психіку до чудовиськ.
— Ти врятував багато життів, — не погодився з ним Палій. — Кожен з трьох впійманих тобою ніколи б не зупинився. Без тебе та твоїх людей жертв ставало би у десятки разів більше, тому ви заслужили свій особливий статус.
— Ви занадто високо нас оцінюєте.
— Не правда, — підняв келих Палій. — Завтра отримаєш відпускні. Можеш поїхати відпочити куди надумаєш. Ти заслужив за пів року безперервної роботи у відділі.
— Не хочу, — відмовився Стеценко. — Завтра пошукаю іншу справу…
— Як хочеш. Твої майже всі на завданнях. Вчора навіть Соболь поїхав.
— Куди? — підтримав інтерес Стеценко.
— Не знаємо, чи то наша справа. Але ситуація вельми цікава.
Стеценко відсунув тарілку в сторону.
— Що там сталося? — запитав він.
Палій вийняв з кишені планшет та поставив його перед підлеглим.
Андрій уважно поглянув на текст. На екрані висвітився шматок роману. Збоку писало «детектив/трилер», а зверху «Літератор». Захотілося посміятися, однак щось підказувало, що найдивніше у цій справі заховане між рядками.
Палій дав майору вдосталь часу для читання, перервавши тільки на останній сторінці.
— Дивився вчора новини? — запитав він.
Стеценко перевів погляд з планшета на обличчя співрозмовника. Такого він точно не чекав після моторошної справи у Карпатах. На горизонті з’явився новий психопат, який кинув виклик усім поліцейським країни.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літератор, Тарас Мельник», після закриття браузера.