Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Антоніна Василівна була все ще красивою жінкою, завдяки чому її косметолог відвідала кожен закуток Європи. Довге волосся чорного кольору вона завжди збирала у вишукану зачіску. З моменту заміжжя жінка жорстко контролювала власну вагу, і могла похвалитись тим, що не набрала жодного зайвого кілограму за третину століття. Звісно, не враховуючи періодів вагітності.
На кожне сімейне свято матір Дани вдягала довгу сукню, вишиту закарпатською сліпою майстринею. Вона обожнювала дорогі речі італійських дизайнерів, але чоловік-депутат накладав деякі обов’язки перед суспільством. Один із них – красуватись у вишиванці з будь-якої нагоди.
І якщо вже їй доводилось відмовляти Доменіко й Стефано хоч іноді, то альтернатива мала бути не менш дивовижною. Так вона й знайшла сліпу майстриню, яка вишивала чи не найгарніші речі в усій Україні. Та й платити їй можна було в сотні разів менше, ніж улюбленим італійцям.
Як тільки-но Дана розслабилась, готуючись до пустих балачок із гостями, Антоніна Василівна вп’яла чергову шпильку в самооцінку доньки:
— Підбери волосся, будь ласка. Ох, ну що за розпатлане дівчисько! Ти завжди була неохайною, в кого тільки вдалась?
Дана не встигла висловити протест. Матір підійшла ближче і, діставши звідкись декілька шпильок, зібрала доньчине волосся доверху. Після простих маніпуляцій вона переможно оглянула власний витвір. На обличчі Дани з’явилась вимушена посмішка, викликана зачіскою, що більше походила на метод середньовічних тортур.
Антоніна Василівна мовчки пішла до кухні, де двійко помічниць порались над святковими стравами. Понад десять років ці жінки працювали на сім’ю Комарівських. На них тримався увесь побут родини. Їм було надто важко догодити вимогливій господарці, і час від часу дві жінки середніх років отримували прочуханки від «берегині сімейного вогнища».
Зате після кожної сварки на них чекала досить щедра премія від голови родини Комарівських – Віктора Володимировича. Він завжди розумів, що відданість легше купити, ніж заслужити – принцип, здобутий у довгій та успішній політичній кар’єрі.
З дитинства Дана звикла не плутатись під ногами своїх вічно зайнятих батьків. А після тринадцятого дня народження і зовсім намагалась загубитись у великому будинку, уникаючи їхніх розчарованих поглядів. Тоді вона вперше відчула себе абсолютно самотньою і нікому було розрадити дитину, що потребувала бодай одного друга на всьому білому світі.
Відганяючи непрохані спогади, Дана пройшла у вітальню, з якої долинали жіночі голоси. У вишуканій просторій кімнаті зібралось з десяток подруг та родичок матері. Чоловіки в цей час відпочивали у дворі, де розкинувся розкішний білий намет, що встановили для проведення свята.
Дана привіталась з жіночим царством. У відповідь пролунало щебетання гостей, які одна з перед одної засипали її вітаннями на честь свята. Добре, що хоч Дана роками не святкувала день народження. А то важко було уявити, скільки нудних побажань їй довелося б вислухати від цих жіночок.
До неї одразу ж підійшла тітка Марина – двоюрідна сестра її батька, що другий десяток років вважала своїм найбільшим здобутком заміжжя за районним суддею. Дані одразу ж впали в око розкішні сережки з рубінами. Звісно, не такі розкішні як у її матері, але теж вельми коштовні. Дана набрала повні легені повітря і приготувалась до надто довгої розмови з родичкою, яку на щастя зустрічала лише на сімейних збіговиськах.
— Даночко, так рада тебе бачити! Коли ж ми востаннє збирались усі разом? На Різдво?
— Та наче. Я теж рада вас бачити, — про себе Дана подумала, що зовсім не сумувала за тіткою.
— Ох, чудове свято… Я вже Антоніні казала, що ідея з наметом прекрасна. Певно, їй дуже припав до душі мій ювілей минулого року. Правда намет у нас був трохи більший… — тітка Марина і матір Дани змагались в конкурсі «а в кого краще?» останні років з десять.
— Мені є на кого рівнятись. Ви обидві маєте чудовий смак! — з посмішкою на обличчі збрехала Дана, вона як вогню уникала долі приймати чиюсь сторону у цьому змаганні.
— В мене до тебе є важливе питання. Ти ж працюєш з неблагополучними сім’ями?
— Скоріше з малозабезпеченими. Хоча так – є і неблагополучні. — терпляче пояснила молода жінка.
— Для мене це – одне й те ж. В бідності неможливо прищепити дитині гарні манери й дати гідну освіту. — з виглядом вченого-соціолога відрізала тітка Марина, погойдуючи рубіновими сережками.
— Так що ви хотіли дізнатись? — стримуючи невдоволення, запитала Дана, а сама тим часом мріяла про келих вина, що міг хоч трохи заглушити огиду, викликану місцевою публікою.
— Даночко, ти ж чула, які негаразди сиплються на мою сім’ю останнім часом? То чоловіка мало не зняли з посади, то я захворіла на китайську заразу – мало не квартиру на Хрещатику залишили у тій лікарні. А недавно ще нашого сина спробували очорнити…
Дана майже не слухала її белькіт. Про всі невдачі тітки Марини вона добре знала. Як і те, що чоловіка-суддю мало не взяли за хабар, а сама жінка підчепила вірус, відпочиваючи в Домінікані з липовим сертифікатом про вакцинацію. А щодо Ярослава, їхнього сина, усе доволі просто – не варто сідати п’яним за кермо. Білий шум, що заглушав писклявий голос тітки Марини, раптово розвіявся:
— Розумієш? — запитала вона Дану, викотивши схвильовані очі з орбіт.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі їхні секрети, Марта Кейс», після закриття браузера.