Читати книгу - "Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний, Рогожа Віталій"

Влітку, "охочі люди" під проводом Северина Наливайка вирушають на Молдавію, теж союзника Османської імперії, і здобувають найбільше турецьке місто Тягин. Після цього папський агент доносить у Рим, що козаки виконали свій обов'язок.

Восени об'єднане військо козаків і "охочих людей" під проводом Григорія Лободи і Северина Наливайко, знову вирушили на Молдавію, де розбивши військо Молдавського господаря Аарона, здобувають столицю Ясси, Цецору та інші міста і фортеці.

Ці походи показали міць і силу Запорозького Війська і можливості тої етнічної групи, яка могла протягом року виставити двадцятитисячне військо. Причому, це військо отримало цілий ряд переконливих перемог. Можна вважати що саме з першої козацької війни, Україна, хоч і номінально, але починає відчувати себе державою.

А тим часом настало сімнадцяте сторіччя. У всій історії східної Європи, не було більш трагічного часу після монголо-татарської навали, ніж сімнадцяте сторіччя. Йшли криваві герці між трьома державами-хижаками: Річчю Посполитою, Московським царством та Османською імперією за гегемонію на східній половині Європи. Вони люто шматували одне одного, створюючи величезні військові армії ніби для захисту власної землі і люду, який на ній проживає, а використовували їх для загарбання чужої землі. Тут вони спалювали міста і села, руйнували захисні укріплення, забирали людей у рабство, а інших знищували до ноги. І, як це було у всі часи існування загарбницьких воєн, своєму люду говорили про справедливість того, що творили. Захоплену територію проголошували своєю, і будували на ній власні міста.

А в середині цього звірячого шабашу випростовувалася, піднімала голову горьована, ніжна і просто духа, але така люба моєму серцю Україна. Моя Україна! Так сталося, що її народу не потрібна була чужа земля, вона хотіла утримати свою, дану їй Богом. Ця земля з діда прадіда належала їй! Але як було встояти її миролюбному народу в цій гієні вогненній зла і наруги…

Часто запитують, звідки ж вона взялася, держава Україна? Для нормальних незаангажованих істориків це давно не викликає жодних сумнівів. Зрозуміло ж, Держава виникає від спільної мови, спільної території, спільних звичаїв, народу волелюбного, воїнів, що вмирають за свій народ, за свою землю, і багатьох інших прикмет по яких визначають Державу. Чи ж Україна того не має?! Та й не байстрюки ми, що прийшли невідомо звідки. Може й смішно, що деякі політики шукають наші корені в сивій давнині, аж у Трипільській культурі. Але ж знаходять! А чому нікому не смішно, що німці на Вінниччині шукали свої арійські корені?

Московські царі, на відміну від німців, свої корені, не шукали. Вони навпаки, старанно їх приховували. Рухаючись загарбницькими війнами на схід, вони раптом згадали, що Суздальське князівство заснував князь Київської Русі Юрій Долгорукий. "Де тепер Руський народ, нащадок Київської Русі? Має свою Державу?", запитують вони. І самі відповідають, "Не має!" Він є складовою частиною Речі Посполитої, один із трьох етносів, але не державотворчий! "А ми маємо!".

Чи для московських царів мало значення, що руський народ живе на землі Київської Русі, прадавньої слов'янської держави, а батьківщина московського народу знаходиться за тисячу кілометрів від земель Київської Русі. Та й народ цей не слов'янський а угро-фінський! Аж ніякого! То ж вони проголошують свою державу "Великоросією" і спадкоємницею Київської Русі!

Боляче і не зрозуміло те, що Руський народ погодився бути "Малоросією" біля "Великоросів"! І соромно згадувати що це сталося в той час, коли Руський народ майже досяг своєї державності. На чолі з Богданом Хмельницьким він створив Гетьманську державу. Чи потрібна була Гетьманській державі "Переяславська Рада" і союз з Московією? Ні. То Богдан Хмельницький, зі своєю старшиною, зрозумів ще в день "Переяславської Ради", послухавши боярина Бутурліна. І не підписав Переяславських універсалів. Хоча згодився бути союзником Москви. А для Москви союзник то слуга! От і розпочалася та незрозуміла спілка, яка навіть написаного договору не має, але триває понад триста років! Хмельницький вважав що має Москву за союзника і брата. А, Олексій Романов мав Хмельницького за слугу, йому такі союзники були без потреби! Чи був у Хмельницького інший вихід зберегти державу? Був. У складі Речі Посполитої. Але і польська шляхта не могла перебороти свій гонор, щоб визнати хлопську державу рівною Польському крулєвству!

Затвердила б Річ Посполита на своєму сеймі новий державницький устрій Республіки, і мала би у своєму складі Польське королівство, Литовське князівство та Руське князівство! І до цього часу стояла би форпостом демократії у східній Європі! А замість цього згинула як і Київська Русь під копитом східного дикого завойовника. І до сьогодні Польща, як і Україна, потерпає від його сваволі, а у всьому що трапилося звинувачує Богдана Хмельницького. Читаймо правдиву історію, братове!

А Москві потрібні були дурні холопи. Вона вела війну зі Швецією яка точилася понад двадцять років. Спочатку гетьман Мазепа вірно служив Петру Романову на згубу своїй Гетьманській державі. А коли зрозумів, що Петро його має за слугу а не керівника держави, а Гетьманщину своєю вотчиною а не союзником, пішов від нього. Служити продовжив гетьман Скоропадський. Дослужився. Після перемоги над шведами у північній війні, московський цар Петро Романов ліквідував у 1721 році Українську Гетьманську державу, засновану Богданом Хмельницьким.

А пояснив те своє рішення дуже просто і категорично, йому Мазепа зрадив! Але Скоропадський після цього ще дванадцять років разом з Руським народом виконував союзницькі обов'язки у війні! "Ну то добре, будете мені меншим братом, тобто слугою!" Звісно Петро так не говорив, забагато честі пояснювати нерозумним своє рішення! Тепер він московське царство назвав Російською імперією, а народ московський, російським. Поза тим, руський народ назвав малоросійським. Ось вже тоді, ми і стали "братами"! Зауважте, Велике Литовсько–Руське князівство і Річ Посполита добровільні державницькі утворення, а Російська імперія створена шляхом підступного заволодіння сусідніх земель і народів. І здається, це чи не єдиний випадок в історії, коли держава завойовник украла для себе назву завойованого народу.

Майже до кінця дев'ятнадцятого сторіччя у світі цю імперію продовжували називати Московією, а народ московітами. Проте, московіти на те не зважали. Вони і сьогодні не зважають на жодні європейські закони, і згадують про них, лише тоді, коли вимагають дотримання європейцями цивілізаційних законів по відношенню до себе!

Після цього вирішили і з "братньою" мовою розібратися. Чи ж можна то терпіти, що у "малоросів" є власна мова? "Да вы что, издеваетесь?! Максимум, что может быть у хохлов, это малороссийское наречие производное от Великого Русского языка!" пащекували вчорашні неуки, що вважали себе за великомудрих вчених. А звідки ж він з'явився "Великий Русский язык?" "Глупый вопрос, он был всегда!". Простимо "братів" за їх невігластво! Перший підручник Руської літературної мови "Граматика словенския" написав побратим Петра Сагайдачного Мелетій Смотрицький. Українська мова тому і подібна до російської, що перший підручник літературної мови у нас був один, написаний Мелетієм Смотрицьким, у Острозькій академії на Волині у шістнадцятому сторіччі. У Москві в той час крім Церковно-приходських шкіл, де дітей вчили на церковнослов'янській мові, не було жодних навчальних закладів. Так що правомірно говорити що російської мови не було, а було малоукраїнське "наречіє"! А вже Михайло Ломоносов використовував "Граматику словенския" Смотрицького, називаючи її "вратами своей учености…", коли писав "учебник Великорусского языка". Про це свідчив сам Михайло Ломоносов. Але для країни "Великобрехія", то не аргумент!

І, от гра долі, сплетіння зоряних особистостей! Автором підручника "Граматика словенския", був близький друг соратник Петра Сагайдачного по творенню Української Держави і по навчанню в Острозькій академії, Мелетій Смотрицький. А викладачем Мелетія Смотрицького і Петра Сагайдачного в Острозькій академії, був видатний вчений із Москви першодрукар Іван Федоров. Не будемо згадувати, чому він був вимушений їхати з Москви.

"А почему Ломоносов учился в Киевской академии, а не в Московской?" А тому що у Москві ще не було в той час академій. Були церковно-приходські школи, а от академій не було! Та не стидайтеся так "Великороси", то нормально. Острозька академія створена на Волині у 1570 році, Києво-Могилянська академія отримала університетський статус у 1654 році, а перший університет у Москві Ломоносов заснував у 1775 році! То де повинен був Ломоносов розуму набиратися?

Чи могли б "Великороси" повірити, навіть прочитавши в історії "Государства Российского…" Карамзіна, Соловйова чи Ключевського, що підручник російської літературної мови Великий син російського народу Михайло Ломоносов писав після навчання у Києво-Могилянській академії у вісімнадцятому сторіччі у Києві, а не у Москві! Вивчайте, брати, життя своїх геніїв!

Європа давно визнала, що українська мова є прадавньою і дуже милозвучною. Другою в Європі після італійської. До речі, і Російська академія наук на початку двадцятого сторіччя з тим погодилася. Але то була царська академія, її вчені не знали того що знають російські політтехнологи у двадцять першому сторіччі. Цікаво де вони вчяться?

А знають вони і говорять таке, не було мови української, тому що до 1917 року і України не було а була лише Малоросія, південна провінція "великої держави Росія". Замість повноцінної літературної мови, населення цієї провінції користувалося "малороссийским наречием". На початку двадцятого сторіччя Михайло Грушевський, виконуючи завдання уряду Австрійської імперії, створив штучну мову, і тепер її видають за літературну Українську мову. Ось так!

Кожен бажаючий має можливість поїхати до українського села. Сільське населення є серцем народу, воно стовідсотково завжди спілкувалося і спілкується українською мовою. Це відбувається тому, що у сільській місцевості дуже повільно проходять міграційні процеси. Сільське населення зберігає і передає від діда прадіда побут, звичаї, відносини і саме головне, мову материнську, яку вбирає в себе з першими маминими колисковими піснями.