Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вчетверте мисливець вирішив не панькатися з відьмою.
Можливо, йому не платили за її цілісність, або він вирішив відігратися за години спроб вибратися з-під землі.
Магічний поштовх під коліна збив Міару з ніг. Потім її накрило силовим ударом зверху, вибивши все повітря з легень, а потім скувало магічними кайданками.
Намагаючись зробити нормальний вдих, відьма відзначила, що чоловік неймовірно сильний. Він міг би стати відмінним відьмаком, але він вирішив служити демонам.
- Я ж намагався не завдавати тобі болю, - в голосі дійсно звучало несвоєчасне співчуття, коли чоловік підійшов ближче. Націлив на Міару арбалет і продовжив: - Я не здамся, відьмо.
- Що він тобі пообіцяв? - спитала Міара, дивлячись знизу вгору. Її руки розтягували в сторони магічні кайдани, а ноги наче звело судомою.
- Мене не цікавлять гроші, - він хитнув головою, схиляючись до полоненої. Торкнувся її маківки, і тіло відьми миттєво втратило можливість відчувати біль. Міара навіть здивовано підняла брову, впізнавши знеболююче заклинання. Цікаво, навіщо воно мисливцю? Але спитала про інше:
- Тобі подобається знущатися зі здобичі?
- Знущатися? - чоловік скривився. - Звісно, ні. Ти не відчуєш більше болю. Я довезу тебе неушкодженою.
Міара могла посперечатися на рахунок неушкодженості. Вона точно заробила собі синці. Мисливець нахилився, щоб звʼязати кінцівки полонянки, а вона просто прикрила очі.
Наступної миті ліс став чорним цвинтарем. Дерева обернулися на попіл, зелена трава в сірий бруд, замість дороги - стежка з перегною. Мисливець відсахнувся від скелета, який тримав у своїх руках, озирнувся довкола.
- Та щоб тебе, відьмо! - видихнув він зі злістю і почав виплітати заклинання. Міара скинула з себе кайдани, виринула з власної ілюзії, та пішла далі у справах.
Вона не вбивала людей.
А йому було заборонено вбивати її. Імператор видасть винагороду лише за живу відьму.
Їх сили були майже рівними, а тому залишалося сподіватися, що самому мисливцю набридне це полювання, чи відьомська магія його нарешті налякає.
Кілька днів панувала тиша. Міара з цікавістю прислухалася до лісу, і навіть з якимсь таємним сумом зробила висновок, що мисливець забрався геть. Напевно, подався в гори, полювати на менш капосних драконовидних.
Але на неї чекало розчарування...
Повненька гарна жінка, уже вчетверте вагітна, вийшла проводити Міару після планового огляду.
- Тобі вже теж час діточок завести, Міа, - хитала головою селянка. Двоє її старших дітей грали біля гойдалки, менший спав в люльці, що кріпилася до гілки яблуні, а поряд куняв старий дід. - Тобі вже тридцять, а ти все одна й одна. Сьомий рік живеш у лісі, могла б уже й придивитися до когось з наших мужиків, а як не до душі тобі, то в місті можна парубка знайти.
Міара лише посміхалася. Серце відьми мінливе та неприборкане, як сама природа. Його не можна заточити в клітку, не закувати в кайдани, не причарувати магією. Відьми закохуються надто рідко. Та якщо це відбувається, не буде у світі нікого більш вірного та пристрасного.
Серце Міари колись уже палало. Та загасло, як полумʼя свічки, коли коханий чоловік обрав замість кохання до неї дещо інше.
- Ой, хто це? - злякано зойкнула селянка. Міара повернулася до хвіртки. Сама навіть не зрозуміла чи зраділа вона, чи зажурилась. За низьким парканом стояв кремезний мисливець і дивився на відьму.
Міара задумливо підтиснула губи, оглянула двір та дітей, а потім спокійно запропонувала чоловікові:
- Може, відійдемо?
Він невпевнено озирнувся. Теж подивився на хлопців, на дідуся, що тихо похропував, на здивовану жінку, та погодився:
- Відійдемо.
І мисливець з відьмою пішли до лісу. З Міарою віталися мешканці села, визираючи з домівок, а на незнайомця дивилися прискіпливо, недобре.
- Тебе тут люблять, - промовив чоловік.
- Відьми завжди допомагають людям, - Міара відповіла буденно, ніби спілкувалася з давнім знайомим. - З чого їм нас ненавидіти?
Мисливець склав руки за спиною і глянув убік. Потім тихо зізнався:
- Імператор намагається створити новий образ відьмам. Хоче звернути проти вас не тільки демонів, а й людей.
- Не вийде в нього, - Міара засміялася. Щиро й відкрито. Мелодійний звук змусив мисливця повернутися до відьми та вивчити її більш уважним поглядом.
- Не зможе він це зробити, - впевнено повторила Міара та зіщулилася, підставляючи обличчя сонячному промінню. - Я не дозволю. Скільки віку буде, буду робити добро людям, та шкодитиму імператору. Він вкрав території, але я не дозволю вкрасти людські думки та серця.
- Тому він шукає тебе? - зацікавився мисливець. На це Міара лише знизала плечима і повернулася до співрозмовника:
- Ти чого на мене так дивишся?
- Задумався просто, - мисливець відвів погляд, а Міара поквапила:
- Давай швидше закінчимо на сьогодні, а то їсти хочеться.
Чоловік глянув на неї з осудом, але все ж викинув уперед заклинання...
За чверть години Міара швидко йшла до Завіси, обтрушуючи обвуглені рукави туніки. Змушена була визнати, що мисливець дійсно сильний та талановитий, і тепер їм обом треба буде кілька днів відлежуватись, щоб поновити сили. Але Міара знала, що він незабаром повернеться, і чомусь ця думка викликала в неї посмішку.
«Чому я не дізналася як його звати?» - міркувала, пірнувши під Завісу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.