Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова 📚 - Українською

Читати книгу - "Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чортеня на ім'я Ангел" автора Майя Молчанова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 15
Перейти на сторінку:
Глава 2

„Переговори без зброї -

що музика без інструментів.

Фрідріх II (король Пруссії)

 

Двері в сусідню квартиру і справді були не зачинені, і я легко та звично зайшла всередину. Мама Соні - за сумісництвом моя хрещена, а тому нічого дивного в такому візиті я не бачила. Тепер було важливіше встигнути відмити фарбу до того, як вона засохне намертво.

Вставши під гарячі струмені води, зітхнула з полегшенням. Як же добре, ще не треба було б нікуди поспішати, і не стікали б сині краплі по всьому тілу… Ну та що ж. Вимкнула воду, намагаючись оцінити ступінь проблеми. Вигляд дикуватий, але і це не остання з моїх бід, бо саме в цей момент за дверима почувся дивний шурхіт.

Невже дівчата вирішили змінити місце дислокації? Але тоді навіщо колупатися у замку? Адже двері відчинені, Соня сама казала… Тут з-за дверей почувся розгніваний голос, і навряд це дівчата несподівано заговорили басом. Стукнули двері і в коридорі роздалися чиїсь кроки. Грабіжники? А навіщо тоді так шуміти? Хоча, в принципі, робота нервова. Поки всі ці думки крутились у голові, руки теж не лишалися без діла. Швидко обмотала своє смугасте тіло в такий же смугастий рушник, схопила таз, що стоїть тут же, і вискочила з ванної.

- Аніруш, або кричатиму! - і так голосно вигукнула я, завмерши посеред коридору навпроти незнайомого хлопця в толстовці.

Ну, точно бандит! Капюшон до носа натягнув, хто ще так може ходити?

-  Не підходь!

- Та потрібна ти мені... Звідки тільки взялася? - оглянув він мене уважно з голови до ніг і продовжив йти у бік вітальні, як ні в чому не бувало.

А ось ігнорувати мене не треба. І без того день у мене важкий та й рука теж.

- Ну все, я попереджала! - замахнулася тазиком, опускаючи його прямо на маківку цієї... нехорошої людини.

- Істеричка! Що робиш?! - викрикнув він, з подивом відстрибуючи від мене.

Нарешті нормальна реакція, а то ходить тут, як у себе вдома. Правда голова в нього виявилася міцна, а судячи з лункого дзвону, ще й порожня. Ось тільки тазик у цьому нерівному бою постраждав явно більше ніж людина, і тепер я просто не знала, що робити далі…

- Що за тази такі пішли, га?.. - прошепотіла, засмучено опускаючи руки – А на вигляд здавався таким надійним...

  Хлопець разом зі мною перевів погляд на вм'ятини, що залишилися в, мабуть, не надто залізному днищі.

- Чокнута! - знову заговорив мій раптовий гість

- Нормальна. Це не я чужими квартирами шастаю. - з такою ж інтонацією відповіла я.

- Тобто, це твоя квартира?

– Ні... Але мені дозволили! Вона можна сказати моєї матері. - сказала впевнено, намагаючись не думати про те, наскільки дивно я виглядаю зараз… Синя, в одному рушнику, босоніж, та ще й з погнутою залізкою в руках, немов зі щитом.

- Ось і мені дозволили. - тим часом не менш впевнено і з усмішкою промовив хлопець. - Навіть просили та сльозно вмовляли. І уяви собі, теж майже матір.

- Що просила, у душ сходити? - судячи з його пом’ятого вигляду, йому не завадить. І начхати, що саме я приклала до цього свою руку... і тазик.

- Та ні, консервацію з дачі привезти. Я Льоша, син Олега. - простяг він мені руку для потиску, вже ледве стримуючи сміх. Ну так, не він тут синій і майже голий в чужій квартирі знаходиться.

Син вітчима Соні! Її зведений брат. - ситуація прояснювалася і мені ставало все соромніше і соромніше, а до синього домішався червоний колір моїх щік. Цікаво це я тепер фіолетова чи що?

- Інцидент вичерпано?

- Мабуть ... - як же хочеться провалитися крізь підлогу!

- А ти, я так розумію, хресниця Тамари, з якою мене вже кілька місяців намагаються познайомити?

- Катя.

-  Ось і познайомились. Тазик більше псувати не будеш? - покосився він на мою недозброю. Ну, а може, на голі ноги, які я їм прикривала. Чорт, я ж в одному рушнику!

– Цей ні. Я новий куплю. - і єхидно додала. - Справжній, стальний. А то таким навіть не відбитися до пуття - покрутила я в руках м'ятий посуд, але рушник почав сповзати і довелося завершати розважальну програму.

- А забарвлення бойове теж спеціально? Пугалом підробляєш?

- Дурень! - можна було ще багато чого сказати, але тут я згадала про час. - Я ж на пару спізнююся!

Знов замкнулась у ванній, намагаючись якнайшвидше змити з себе синьку. В цілому успішно, але як бути з залишками плям? Я наче шкільний зошит першокласника - суцільні смужки та ляпанці. Знову буду клоуном на парі... І прогуляти не можна.

- Гей, ти там не потонула?

-  Не дочекаєшся! - буркнула, вкотре вдивляючись у своє відображення.

А начхати. Піду так. Зрештою, за останні кілька років, якою вони мене тільки не бачили. Це ще не найгірший варіант, подумаєш фарба... Коли Ліна вирішила стати ветеринаром і притягла додому вуличного кота, а той влаштував у мене на голові дикі танці, я виглядала набагато гірше.

- Мда-а-а. Я тебе нікуди не випущу. - прокоментував мою появу Льоша. - Ти таким виглядом усіх сусідів налякаєш, а батькові тут ще жити. Йому гикаючі стіни не потрібні.

-  Дуже смішно. – я спробувала було прошмигнути до виходу, але була зупинена.

-  Не ображайся. Я там олію рослинну дістав, зараз все поправимо.

-  Ти серйозно? - він хоче мені допомогти?

-  Максимально. І раджу поквапитися.

Хто б міг подумати, що олія така корисна у творчості, а точніше у рятуванні від її наслідків, річ. Декілька ватних дисків - і мій колір обличчя наблизився до нормального. Як там його звати? Льоша? Відтепер він мій герой! Амністія!

-  Дякую! - радісно подивилася на хлопця, що неспішно потягував каву, а слідом на годинник, і настрій знову впав до нуля.

- Що цього разу не так?

- П'ятнадцять хвилин лишилося. За цей час навіть таксі не доїде, а в нас викладач - звір.

-  Гаразд. - він задумливо глянув на мене. - Вважатимемо, у мене сьогодні день добрих справ, а тобі несказанно пощастило. Поїхали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова"