Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Платон забіг у квартиру, кинув куртку в куток і одразу ж кинувся до компа, який так і не виключався з учорашнього дня. На ньому яскравою синьо-жовтою плямою плавала невеличка рибка з пишним хвостом – скринсейвер, який хлопець дуже любив і спеціально встановив як заставку.

Колись вони віртилися з друзями у грі, де основною темою було підводне королівство. Простенька гра, але з корисним глобальногеймовим призом у кінці. Пройшовши всі рівні, можна було отримати ось цю гарненьку рибку, яка виконувала бажання, реалізація котрого відбувалася не лише у цій грі, але й у всьому віртпросторі. Серед геймерів ходили забобони, що «Підводного короля», так називалася гра, треба обов’язково пройти, бо рибка ставала талісманом у подальших, більш складних іграх цієї серії. Платон разом з Ембері та Фоксом пройшли аж до трону гігантського боса, Нептуна з хайлевелом, перемогли й отримали свою частинку щастя. Та Платон мав найкращий результат – його рибка була за цінністю другою в рейтингових списках. Здається, ще й досі там висить його нік «Бартош-акула».

Рибка могла виконати одне з бажань, які поширювалися поза межами локальної гри і стосувалися взагалі всього вірту. Бажань було три на вибір. І Платон зопалу обрав, як йому здалося вже потім, дурне вміння – розуміти у вірті всі мови. І навіщо йому це було? Друзі підсміювалися над хлопцем: адже величезна кількість перекладачів, вмонтованих у віртшолом, одразу, миттєво робили переклад, якщо вони грали в якусь нелокалізовану українською мовою гру, або коли блукали по приватних серверах у пошуках віртпригод і натрапляли на іншомовний інтерфейс. Але то було до першої зустрічі з дивними аномаліями. У незнайомих частинах віртпростору, в яких друзів інколи заносило, можна було почути мови, яких не знали жодні перекладачі. І тоді Платон, як не дивно, розумів незнайомі слова. Це одного разу допомогло їм повернутися з далеких глибин мережі. Більше на такі далекі відстані від своїх сервцентрів вони намагалися не лізти, але Платон оцінив свої віртвміння, отримані від рибки-приза. Та й друзі після того перестали його підколювати.

Взагалі, вже давно ходили чутки серед віртаків про те, що у вірті існує окрема віртуальна таємнича локація, яка є системою в системі. Люди люблять придумувати різні теорії змов, ложі масонів, глобальних віртнаглядачів і навіть інопланетний вплив на їхнє життя...

Так і тут, легенди про вищий розум, який зародився в надрах віртуальної реальності і керує не лише віртом, а й реалом, періодично обсмоктувались у новинах, на езотеричних сайтах та жовтих майданчиках вірту. І такою особливою віртсилою не був штучний інтелект, якого відчутно обмежували й тримали в рамках давно запроваджені правила користування глобальною мережею. Вважалося, що це щось фантастичніше, більш таємниче.

Дивна система в системі, неначе вірт у вірті, як водиться, обростала легендами: хтось потрапив туди і ледве вибрався, хтось збожеволів, потрапивши у дивний простір, хтось писав, що керує цією системою, бо сам же її придумав і ввів у глобальну мережу...

Платон з друзями посміювалися над цими фейками й безпечно бродили по вірту, щоправда, не заглиблюючись дуже далеко, якщо поряд не було в реалі когось, хто міг зняти з тебе шолом і витягнути з мережі. Бували поодинокі випадки, що людина не могла повернутися назад, захопившись мандрами. Міг не спрацювати запобіжник у шоломі, який чітко обраховував і обмежував час перебування у віртпросторі.

Хлопець підключив «шапку» до комп’ютера, швидко натягнув спеціальний костюм і увійшов у вірт. Останній тиждень вони з Ембері та Фоксом грали в нову гру, що була на піку гейммоди: "Зла Магія". Зависали зараз десь посередині.

Платон респавнився серед високої трави, що сягала до пояса. Одразу ж перевірив свої стати. Все було в нормі, так, як і залишив учора, коли шолом забарахлив і довелося вийти з гри. Глянув на мапу: Фокс - тут, а Ембері не було видно. Почав перевіряти, чи все в порядку з інвентарем: зброя, хілки, сувої, мана, накопичене ігрове золото...

Раптом Фокс, напевно, побачивши, що друг увійшов у гру, активував відеочат і, навіть не привітавшись, перелякано зарепетував:

- Платон, де ти був? Ембері зникла!