Читати книгу - "Olya_#1"

238
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Olya_#1" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Olya_#1» була написана автором - Володимир Худенко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Olya_#1" в соціальних мережах: 

У новому романі, першому в майбутній серії творів, автор розмірковує над багатьма проблемами, важливість і хвороботворність яких сьогодні тільки починає усвідомлювати людство: людина і корпорації-гіганти, людина і реклама, людина і віртуальна дійсність. Дія твору відбувається у віддаленому майбутньому, коли технології вже дійшли такого рівня, що енергоресурси поповнюються за рахунок віддалених зірок, планети можуть бути пристосовані до потреб землян, людина вільно обирає параметри свого тіла і навіть може стати безсмертною… Але чи всі земляни щасливі від того? Чи лише обрані? Чи вирішені в тому осяйному майбутньому проблеми нашого 21-го століття: людина і війна, людина і жадоба наживи, людина і природа? Чи позбавилась людина, вдосконалюючись, від заздрості, ревності, підступності, жорстокості? А кохання? Невже воно перетворилося на яскраве миготіння реклами? Чи може, воно, як і тисячоліття до того, рятує, надихає, ушляхетнює думки і вчинки?
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 146
Перейти на сторінку:

Володимир Худенко

Olya_#1

Усі персонажі вигадані.

Будь-які збіги — випадкові.

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

(Надзвичайно секретно)

ДИРЕКТИВА № 34 від 18 квітня 2016 року по діях спецпідрозділів у темний час доби.

У бойових умовах на території заражених населених пунктів спостерігаються високі втрати військовослужбовців через активізацію інфікованого населення в темний час доби, після спадання сутінок.

Бійцям спецпідрозділів, що діють у заражених населених пунктах, рекомендується споживати на ніч настій, спеціально оброблений, виготовлений із рідин (з крові) інфікованих (тут і далі — сукровиця). Перебуваючи під дією даного настою, військовослужбовець впадає в специфічний стан і стає малопомітним для заражених (тут і далі — женці).

ІНСТРУКЦІЯ З ПРИГОТУВАННЯ СУКРОВИЦІ

1. Підрозділу необхідно знайти і знешкодити одного або декількох женців. Після цього за допомогою багнет-ножа або хірургічного приладдя необхідно розкрити судину істоти і обережно націдити з неї крові.

2. Потім кров необхідно довести до кипіння на вогні (вона не збирається), після чого вона стає придатна для пиття протягом одної або двох діб.

3. Перед спаданням сутінок необхідно укріпитись та забарикадуватись у надійному приміщення і ВСІМ бійцям групи спожити дану рідину по декілька ковтків (остерігайтесь передозування).

Будьте обережні: препарат може викликати зорові та слухові галюцинації, лунатизм, психічні розлади, тимчасові втрати самоконтролю, запаморочення, а при передозуванні — зараження кривавою пропасницею та смерть.

Міністерство оборони

Генеральний штаб Збройних Сил України

Chapter One

RWANDA

1.

— Агов! Хто-небудь!.. Дідько…

Волати, видно, й справді було безглуздо. Млявий пахучий вітерець кінця літа лише ганяв собі пилюку по вуличці та шарудів віттям плакучих верб під вікнами клубу. А так — мертва тиша стояла надо всім хутором.

Там і хутора того — одна сумовита вуличка в тополях, кілька дворищ, більшість покинуті. Давно вже покинуті, а не оце тепер. Понура місцина — з одного боку зацвіле водосховище в жабуринні та осоці, з другого — достиглі пшеничні ниви. Курна дорога плететься вниз од Роменської траси, і ось тобі хутір. Судячи з напису над дверима клубу, — Нехаївка.

— А хай тобі..!

Порізала палець. Ну точно — порізала. Ну на біса було розбивати кляте скло? Одігнула б решітку, тоді б била, біс би тебе забрав, дурепо!

— Ой, леле…

Од дверей застогнали. Протяжно так, глухо. Два наче дівчачі голоси і один парубочий. Протяжно, глухо. Спрагло…

— Ще, диви, й забере, лиху годину…

Оля боязко озирнулась на двері, і давай зализувати ранку на мізинці. Ранка — дрібничка, а покровило. Ой леле, покровило ж, хай тобі біс!..

— Ммм… — од дверей утробно. — Гмм…

— Так…

Вона заплющила очі.

— Зібратись. Зібратись. Не ний! — прикрикнула на себе.

Врешті полізла в обдертий розчинений сейф і достала відти старезну жіночу вишиту сорочину, певне що концертну. Одірвала клапоть матерії — добре, що сорочина протрухла — і забинтувала нашвидкуруч палець той нещасний.

— Так… Спокійно. Тепер би щось важче…

Але важчого не находилось. Хтось вигріб із клубної комірчини все добро ще до неї, а може, й бозна-коли вигріб, а може, тут завше тільки це й було. Отой сейф важезний півтораметровий, та ще дзеркало на одній стіні. А під другою — розламаний стіл, а по самій тій стіні — величезний фанерний прапор Української Радянської Соціалістичної Республіки і портрет Шевченка над ним. Ну хай.

— Мм… — од дверей.

А вітер повіває по вулиці, шумлять плакучі верби. Хилиться сонце до вистиглих нив. Онно вже повзе його ламке проміння все ближче до прапора, до Кобзаря… і все далі од дверей.

— Арр… мм… ар…

— Почули, падлюки!

Оля болісно скривилась. І припекло ж її зайти в триклятий хутір! До вечора була б у Карабутовім… А що тепер?

Вона й не думала довго тут плутатись. Їй-бо, хотіла глянути, мо, що лишилось, хутірець давно покинутий, а хоч би й ні — вона ж така нишкова, що крутнулась би й мишей не полякавши. Еге ж, аби не повела лиха година в сей клуб… І за чим, питається? Наїдків тут годі й шукати… Одежі, ще якого добра? Біс його зна, нащо вона сюди поперлась…

— Та стуліть пельки! СТУЛІТЬПЕЛЬКИААА!!..

Вона психонула врешті. Невміло схопивши із сейфа свій АКС, полоснула в тьму безглуздою чергою. Зацокали гільзи по згнилій підлозі… Три чи чотири. Максим насварить.

— Ох…

Поставила автомат під уламками столу і зігнулась над сумкою. Достала термос, і давай дудлити важкими ковтками — набрала води ще зранку в копанці. Так… думати!

Сталась ця пригода отак. Полазила трохи по вуличці, крутнулась по дворищах… В одній хатці обібрала старечу скриню — найшла пару ситцевих хусток та рулон матерії. Згодиться. Вгледіла зчорнілого журавлика і копанку під ним. Відра не було, то вона прилаштувала вірьовку спеціальним вузлом, як ото вчив Максим, до термоса і спустила вниз на журавлі. Набрала води в копанці. Вийшла знов на вулицю, тоді глядь — плакучі верби під клубом. Увійшла в їхню прохолоду, сіла на оброслу мохом лавку, віддихалась. Пекучий серпень, душний сього року. Сього божевільного року. Підійшла ближче, а там на клубі замок збитий і двері зіяють.

От чого вона вперлась — книжок подивитись. Побачила табличку «Бібліотека».

— Начиталась? — пирхнула про себе Оля.

Начиталась, змій його матері!

Вона й не дійшла до тої бібліотеки. Пройшла затхлим приміщенням клубу, звернула в комірчину — там двері також зіяли, і відти світ лився, м’яко, по-серпневому. Зліва був підйом, так як на сцену — вона побачила рядок сидінь за шторою. Там уже був напівморок, ще більш затхло, прохолодно. Чого вона не перевірила?

Побоялась.

Та хоч би двері чим підперла?

Не було там дверей, от що.

Тікати треба було відси, тікати чимдуж! Хіба не ясно тепер, що вони там спали?

— Та думала ж, вікно, а воно он що…

Оля знов почала розмовляти сама з собою вголос. У неї з дитинства була така звичка, а тепер, за ці місяці, ще й вкорінялась. Дужче й

1 2 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"