Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Американські боги 📚 - Українською

Читати книгу - "Американські боги"

862
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американські боги" автора Ніл Гейман. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 170
Перейти на сторінку:
десь у середині другого року все-таки поділився цим спостереженням зі своїм співкамерником, О’Блудою.

На пошрамованій мармизі О’Блуди, професійного шахрая з Міннесоти, якого всі кликали Ловким, розцвіла посмішка:

— Все так. І навіть цікавіше, коли тебе засудили на смерть. Ось тоді і згадуєш усі небилиці про шкари, що їх смертник зняв перед стратою, — бо хотів утерти носа друзякам, яким обіцяв не відкидати копита на шибениці.

— Це жарт?

— Та коню ясно. Гумор шибеника. Кращого не придумали. Бац — і найгірше сталося. Пару днів ходиш прибитий, а потім розумієш, що просто їдеш на електричці, і наступна станція — кінцева, поїзд далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони.

— І коли у цьому штаті востаннє когось вішали?

— Якого лисого мені знати? — Ловкий голився майже налисо, крізь тонкий шар білястого волосся було добре видно обрис черепа. — Та я тобі скажу ось що. Ця країна зійшла на пси, коли перестали вішати людей. Воно ж як було — налякай лобуряку зашморгом, то й розв’яжеш йому язика. Вибовкає все, щоб урятувати свою шкуру — або щоб насолити, якщо ту шкуру вже нічого не врятує.

Тінь знизав плечима. У смертному вироку він не бачив жодної романтики.

А будь-який вирок, окрім смертного, думав він собі, — лише тимчасова перерва в житті. На це є дві причини. По-перше, життя проростає у в’язниці, бо завжди є куди скочуватися вниз, навіть якщо твою фігурку зняли з дошки. Життя триває, навіть якщо це життя під мікроскопом чи у клітці. І по-друге, якщо скількись протриматися, то зрештою тебе коли-небудь випустять.

Спершу ця перспектива була надто далекою, і Тінь не морочив собі нею голови. Згодом вона почала дарувати надію на далеке майбутнє, і він навчився казати собі «і це мине», коли з ним у в’язниці траплялося всяке лайно — а у в’язниці з тобою завжди трапляється всяке лайно. Одного разу, втішав він себе, чарівні двері відчиняться і він вийде в інший світ. І він викреслював дні на своєму календарі «Співочі птахи Америки» — у тюремному магазині продавали тільки такі календарі — і сонце сходило, хоч він цього не бачив, і сонце заходило, хоч він цього також не бачив. Він вправлявся з монетою, вичитуючи фокуси з книги, яку знайшов у безлюдній тюремній бібліотеці, він качав м’язи, він складав у голові список речей, які робитиме після звільнення з тюрми.

З часом список у голові Тіні ставав усе коротшим і коротшим. Відсидівши два роки, він мав на думці всього три речі.

По-перше, він збирався залізти у ванну. По-справжньому, надовго, щоб серйозно відмокнути у воді з бульбашками. Може, при цьому він читатиме газету, а може й ні. Якогось дня він мріяв про один спосіб, а іншого міняв своє рішення.

По-друге, він збирався добряче витертися рушником та загорнутися в халат. І, певно, взути капці. Йому подобалася ідея з капцями. Якби він курив, то це був би чудовий момент, аби розкурити люльку, але він не курив. Він візьме дружину на руки та підніме її («Цуцику, — заверещить вона з насолодою, прикидаючись, ніби збіса налякана, — що це ти робиш?»). Він віднесе її у спальню і зачинить двері. Вони замовлять піцу, якщо зголодніють.

І по-третє. Після того, як вони з Лорою вийдуть зі спальні, — за день, чи, може, і за два — він буде сидіти тихенько та триматися якнайдалі від неприємностей до кінця своїх днів.

— І тоді ти будеш щасливий? — питав О’Блуда. Того дня вони працювали в тюремній майстерні, збираючи годівнички. Збирати годівнички було не набагато захопливішим, ніж штампувати автомобільні номери.

— Не кажіть про жодну людину, ніби вона щаслива, — відповів Тінь, — поки вона не помре.

— Ти диви, Геродот! Не сподівався, що читатимеш.

— Що за хрін з гори такий, Геродот? — поцікавився Сніжинка, який припасовував стіни годівнички в пази та мав передати конструкцію Тіні, щоб той скріпив її шурупами.

— Один мертвий грек, — пояснив той.

— Моя колишня була звідти, — сказав Сніжинка. — Ото лайно вона їла, разом зі своєю сімейкою. Ви, пацани, не уявляєте собі. Загортають рис в якісь листочки. Повна фігня.

Сніжинка розміром та формою скидався на автомат із колою, мав блакитні очі та світле волосся — настільки світле, що воно здавалося по-справжньому білосніжним. Якось у барі, де цей здоровань працював викидайлом, танцювала його дівчина, а якомусь штріху вистачило дурості її полапати — то Сніжинка йому і вломив. Друзі штріха викликали копів, ті забрали Сніжинку і перевірили по базі — виявилося, що лише півтора року тому його випустили із в’язниці достроково, і умовний термін ще не закінчився.

«А що я мав робити?» — обурено питався Сніжинка, переповідаючи Тіні свою сумну історію. «Я казав тому мудаку, що це моя подруга. Чи я мав терпіти, поки він на мене стартує? Язика в жопу засунути? Та блін, він усю її облапав, кажу тобі, в усіх місцях!». Тінь відповідав щось непевне, просто аби той відчепився, і на цьому розмова закінчувалася. Це був один із найперших тюремних уроків для Тіні — спокутуй свої гріхи сам. Ти сидиш за своє, а вони за своє.

Сиди тихенько. Спокутуй власні гріхи.

За кілька місяців до того Ловкий позичив Тіні пошарпаний примірник «Історії» Геродота у м’якій обкладинці. «Це не нудно. Це круто, — сказав він, коли Тінь заявив, що не читає книг. — Спочатку почитай, а тоді вже розказуй, читаєш ти чи ні».

Тінь скривився, але Геродота все-таки почав — і виявив, що занурюється у читання проти власної волі.

— Коротше, пішли вони, ті греки, — з огидою вимовив Сніжинка. — О, і навіть оті балачки про те, як вони люблять, також неправда. Хотів присунути тій подрузі в зад, так вона ледь не видряпала мені очі.

Одного прекрасного дня О’Блуду раптово перевели до іншої в’язниці. Він залишив Тіні свого Геродота. У книжці було заникано два четвертаки, п’ятак та ще якийсь дріб’язок. Справжні монети в тюрмі вважалися контрабандою — їх можна наточити об камінь і розпанахати комусь мордяку. Але Тіні не потрібна була зброя, він просто хотів чимось зайняти руки.

Тінь не був забобонний. Він не вірив у те, чого не міг побачити наяву. Проте все одно передчував катастрофу, яка в останні тижні раптом ніби нависла над його прихистком у в’язниці — таке саме передчуття він

1 2 3 4 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американські боги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американські боги"