Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Покара без злочину 📚 - Українською

Читати книгу - "Покара без злочину"

197
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покара без злочину" автора Рей Бредбері. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
законно. На вас падає підозра в убивстві!

Небом розкотився грім.

Була восьма п’ятнадцять вечора. Десять днів безперестану лив дощ. І тепер він зрошував стіни в’язниці. Джордж простягнув руки крізь грати, щоб відчути, як краплі стікають в калюжки на його тремтячих долонях.

У дверях забрязкотіли ключем, але він не ворухнувся, а так і стояв, виставивши руки на дощ. Адвокат підвів погляд на свого підопічного на стільці під вікном і сказав:

— Уже нема надії. Сьогодні вночі вас буде страчено.

Джордж Гілл усе прислухався до дощу.

— То ж була тільки лялька! Я не вбивав.

— Але такий закон, ви знаєте. Інших теж засуджено до страти. Президент компанії «Маріонетки інкорпорейтед» помре сьогодні опівночі. Троє його помічників — о першій ночі. Ваша черга — десь так о пів на другу ночі.

— Я вдячний вам, — сказав Джордж. — Ви зробили все, що могли… А це все-таки було вбивство, хоч як там на нього дивитись. Бо й намір такий був, і добре виплеканий, і зважений. Єдине, що тільки замість живої Кейті — маріонетка.

— Але тут ще випав момент невдалий, — зауважив адвокат. — Десять років тому вас за це не покарали б на смерть. І через десять років теж ні. А зараз їм когось треба для прикладу, щоб іншим було зась. Тих маріонеток останнім часом стільки наплодилося, просто жах. Тож хоч не хоч — доводиться наганяти на публіку страху, і то добрячого страху. Адже коли й далі так піде, то ми бозна до чого докотимось. Та й взяти хоча б духовний бік справи: де життя починається, де воно кінчається? Роботи — живі вони чи мертві? Скільки он церков сушить собі цим голову! Навіть якщо вони неживі, то все одно близькі до того, бо здатні реагувати на подразники, здатні думати. Ви ж знаєте, що два місяці тому парламент прийняв «Закон про живих роботів», і ви підпали під дію цього закону. Просто такий момент прикрий випав, та й годі.

— Що ж, уряд має слушність. Тепер я й сам у цьому пересвідчився, — сказав Джордж Гілл.

— Я радий, що ви розумієте позицію правосуддя.

— Так. Зрештою, не можна узаконювати вбивство. Навіть коли воно стосується механізмів, телепатійних пристроїв і воскових фігур. Це б нікуди не годилося, якби я вийшов сухим з води. Адже те, що я вчинив, — то був таки злочин. Я і сам відтоді почуваю себе винним. І згоден, що мене треба покарати. Дивно, правда? Отак, бува, діють на тебе суспільні зв’язки. Відчуваєш себе винним навіть тоді, коли, здається, і підстав для цього немає…

— Мені вже пора йти. Може, у вас є якесь прохання?

— Ні, дякую, мені нічого не треба.

— Що ж, тоді прощавайте, містере Гілл.

Двері замкнулися.

Джордж Гілл усе так само стояв на стільці, висунувши за грати руки. Раптом на стіні блиснула червона лампочка. Голос із репродуктора промовив:

— Містере Гілл, до вас на побачення прийшла дружина…

Він стис сталеві прутини. «Вона ж мертва!» — промайнуло в голові.

— Містере Гілл! — озвався знову голос.

— Вона мертва! Я її вбив!

— Ваша дружина чекає у кімнаті побачень. Ви хочете з нею побачитись?

— Я бачив, як вона впала, я її застрелив, вона впала мертвою!

— Містере Гілл, ви мене чуєте?

— Та чую! — вереснув він, накинувшись на стіну з кулаками. — Чую вас! Чую! Вона мертва, мертва, нехай дасть мені спокій! Я вбив її, не хочу її бачити, хай іде геть!

Пауза.

— Воля ваша, містере Гілл, — пробурмотів голос.

Червона лампочка погасла.

Блискавка перетяла небо й освітила його обличчя. Він притулився розпашілим обличчям до холодного пруття і чекав, а дощ усе не вщухав. Через якийсь час десь там відчинилися двері на вулицю і він побачив, як з канцелярії в’язниці вийшли дві постаті у плащах з каптурами. Зупинившись у світлі ліхтаря, вони глянули вгору.

Це була Кейті. А з нею Леонард Фелпс.

— Кейті!

Вона відвернулася. Супутник узяв її під руку. Вони перебігли вулицю під чорною хлющею і сіли в приземкувату машину.

— Кейті! — Він кричав, шарпав грати, лупив по бетонному закрайку. — Вона жива! Наглядач! Наглядач! Я бачив її! Вона не мертва, я її не вбивав, випускайте ж мене! Я нікого не вбивав, це все жарт, помилка, я бачив її, бачив! Кейті, вернися, скажи їм, скажи, що ти жива! Кейті!

На крик прибігли наглядачі.

— Не вбивайте мене! Я ж ні в чому не винен! Кейті жива, я її бачив!

— Ми теж бачили її, сер.

— Так випустіть же мене! Дайте мені волю!

Це було явне божевілля. Він похлинувся і мало не звалився вниз.

— Суд усе це вже розглянув, сер.

— Але ж це несправедливо! — Він підскакував, хапався за вікно і далі репетував.

Кейті з Леонардом від’їхала у машині. Від’їхала до Парижа, до Афін, до Венеції, і до Лондона наступної весни, і до Стокгольма — влітку, і до Відня — восени…

— Кейті, вернися, ти ж не можеш так мене покинути!

В холодному дощі зблиснуло червоне хвостове світло машини. Він усе кричав і кричав, коли ззаду підбігли й схопили його наглядачі.

Переклад з англійської.

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покара без злочину», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покара без злочину"