Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Габрисю, якби я щось знав, чи я б тебе туди відправляв? Чого вчать у цій поліції? Я готовий думати, що ти залишив свій гострий розум у семінарії. Яким би ти був священиком! Рим чекав з відчиненими
дверима, а ти мусив мені наробити такого стиду.
Дядько Мар’ян при кожній нагоді дорікав йому за те, що Косма покинув кар’єру священика, навіть
цілком відверто називав це зрадою. Проте він був дуже рідним і люблячим чоловіком, незважаючи на свою
злість і смуток, допомагав Космі чим міг.
– Я так розумію, що я не зобов’язаний з’являтися у комендатурі, можу відразу поїхати?
– Так, Габрисю, і скільки б часу там не провів, ні про що не турбуйся. Тут про все подбали.
Звичайно, що все владнали. Якщо єпископ міг влаштувати для майбутнього священика роботу в
поліції, і відразу в слідчому управлінні, то яка там проблема влаштувати йому відпустку?
– Чому він опинився там, для свого споглядання і міркування над собою?
– Йому було потрібно віддихнути.
– Дядьку, мені не десять років, і якщо ви пропустили це, то я працюю в поліції. Ми можемо балакати
про що завгодно під час сімейної вечері та дражнити тітку Євгеніку з причини того, що вона стара діва, але
зараз мені потрібні деталі. Якщо його відправили в таку відпустку, він, мабуть, щось накоїв. Якщо він зник, то, мабуть, була причина. Поза всяким сумнівом, одне може бути пов'язаним з іншим.
– Габрисю, повір мені, причина його зникнення і та причина, що привела його до Вників, не мають
жодного зв’язку.
– Краще я вирішу це сам.
– Синку, навіть якщо ти підеш сьогодні туди, звідки його вигнали, і запитаєш будь-кого про отця
Петра, усі будуть хвалити його і шкодувати про його від’їзд.
– Але ж він заблукав!
– Так, він заблукав. Проте, завдяки Божому промислу, нам вдалося зловити його за руку до того, як
він упав з високої скелі.
– Це підпадало під кримінальний кодекс? – прямо запитав Косма.
Дядько поглянув на нього холодно, злегка скривившись в гримасі неприязні. Щодня його оточувало
коло підлабузників і колег, до яких він ставився майже як до слуг. Він не звик до незручних запитань, на
кшталт тих, які ставлять поліцейські чи, наприклад, журналісти, мерзенна каста, яка нещодавно обрала
Католицьку Церкву собі за ціль.
– Отець Пьотр Дембіцький не зробив нічого такого, що могло б дискредитувати тебе як
поліцейського, який займається цією справою. Не все, що є поганим, міститься в кримінальному кодексі. На
цьому ми можемо завершити тему.
Косма вже знав, що більше від нього нічого не доб’ється, доведеться братися до поліцейської
роботи й самому викопувати правду. Він рушив до дверей, але перед тим, як він схопив ручку двері, голос
дядька, дещо шорсткіший, ніж раніше, зупинив його на місці,.
– Ти дзвонив матері?
Ну, а він так сподівався, що вони не будуть торкатися цієї теми.
5
– Сам знаєш, що дзвонив. І що вона не бере трубку.
– Габрисю, це твоя мати. Може не відповідати на дзвінки, говорити різне, але все одно любить тебе
більше самого життя.
– Вона любить тільки Ісуса.
– А може, поїдь до неї, — запропонував дядько Маріан, наче не чув глузування племінника. – Їй так
важко.
Косма повернувся до нього.
– До побачення, дядьку. – Зачиняючи двері, почув:
– З Богом, синку.
І так він вирішив свою долю.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Вники1 привітали його свіжою весною, царюючим всюди фіолетовим і білим бузком, стійкими
жовтими кульбабами та іншими квітами, ім’я яких справжній чоловік, напевно, не повинен знати. Навігація
вела його, як по струнці, сонними провулками, настільки несхожими на варшавські вулиці, що викликали
страх у міського жителя з плоті і крові. Саме в цей час - а був вже початок десятої - у столиці відкрилося друге
дихання. З вулиць зникали затори, а тротуари заполонялися мамами, бабусями та нянями, які наполегливо
штовхали коляски до нових дитячих майданчиків, тим самим додаючи частинку людяності новозбудованим
мікрорайонам. У Вниках, однак, були спокій і тиша, навіть бродячого пса не побачиш.
Довга головна вулиця зібрала в собі все, що можна описати гаслом "хліба і видовищ". На стадіоні
було нерівне та погано доглянуте поле, оточене дерев’яними лавками, а облуплена фарба говорила
відвідувачам, що жовто-зелені кольори непереможні. Школа поруч досить скромна, одноповерхова, поруч
дитячий садок і ясла. На законодавчо встановленій відстані від школи, де дозволялося продавати алкогольні
напої, був магазин, звичайнісінький, правда, перед ним не було лавки, яку б займала місцева ложа
насмішників, натомість власник надав натрудженим клієнтам кілька парасольок, які відкидали тінь на
дерев'яні столи. Напевно, як і в решті Польщі, магазин був обов’язковим місцем відвідування після недільної
меси, і для віруючих було несприятливо підпирати стіни магазину свіжовипраними сорочками. Костел стояв
в дальньому кінці вулиці, де асфальт губився в лісі, що виринав у всій силі весняній зелені.
У селі не могло забракнути депо добровольчої пожежної частини, осередку усіляких розваг, місця
зустріч місцевої громади, яке в деякі суботи перетворювалося на нічний клуб, а залежно від того, хто
народився, одружився чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.