Читати книгу - "Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Друга раптова зустріч із моїм «прокляттям» сталася вже наступного дня. Я встигла майже забутися про вчорашні події, але це була моя фатальна помилка. Як виявиться пізніше, я зробила багато таких помилок, сама про те не здогадуючись. Але про це я дізнаюся потім. А поки що про ту зустріч...
Так само як учора я вийшла з навчального корпусу і пройшла на парковку. Сіла на лавку і гріючись під теплими промінчиками сонця, чекала мого ескорту. Звичайно ж, я неодноразово думала про те, що треба бути обережнішою, зайвий раз оглядатися, прислухатися до звуків. Але від Долі не втечеш, особливо тоді, коли навколо тебе безтурботно крокують студенти та викладачі. А сьогодні в останній день тижневого навчання на парковці було людно.
Сиджу на лавці і листуюсь смс-повідомленями з Аселею. Вона на мене чекає, щоб підготуватися до виходу в клуб. Брати вже виїхали, і залишилось зачекати якихось п'ять-сім хвилин. Тому не думаю, що зі мною може щось статися за такий короткий проміжок часу. Усміхаюся, і поправляю волосся, що випало з-за вуха та впало на очі. Щоки порозовішали, і я не можу стримати ширшої посмішки від смайликів, що надсилає Аселя.
– Не проти якщо я тут присяду? – долинає приємний чоловічий голос, і я піднімаю очі на незнайомця, що звернувся до мене. 
Прокляття! 
Дихання збивається. Серце б'ється з новою силою, відгукуючись у голові болючою пульсацією та ватністю в ногах. Молодик із пронизливо – чорними очима дивиться на мене і на його губах спалахує білосніжна посмішка. Він начебто задоволений моєю реакцією, адже я заклякла і не можу ні поворухнутися, ні сказати і слова, ні навіть подумати про щось.
Дивлюся в очі диявольськи гарного молодого чоловіка, і ловлю себе на дивній думці: не може ж ця людина просто так ошиватися біля нашого ВНЗ?! Якщо ж це так, то навіщо йому сідати на лавці поряд зі мною, довкола є чимало вільних місць. Може є прихований сенс, якого я вперто не помічаю? А можливо я перебільшую, і цей молодик чекає на когось зі студентів чи професорів, чи може і сам є студентом старших курсів.
– Мовчання знак згоди. – зітхає він і сідає зовсім близько біля мене. Настільки близько, що я шкірою можу відчути як палає його гаряча кров. Роблю вдих і легко пересідаю на край лави. Нас поділяє невелика відстань. Я все ще можу чути запах його парфумів із нотками цитрусу та мяти. Такий приємний аромат. – На кого чекаєш? – так само невимушено запитує незнайомець, і вже сідає в півоберту до мене, закинувши свою руку на спинку лави.
– Братів. – Впевнено відповідаю, не відводячи очей від екрану свого мобільного телефону. 
Прийшло чергове повідомлення від Аселі, і я швидко читаю його, затамувавши подих: «Сьогодні ми знайдемо справжніх чоловіків і запалюватимемо!». Смайлики зі сміхом крізь сльози та вибухом мізків. Запальничка малолітня! Усміхаюся і швидко набираю відповідь: «Я вже сиджу з одним таким гарним і нічого не відбувається!»
– Мене Дамілем звати! 
Переводжу погляд на хлопця і не замислюючись видихаю, на мить забувши, що я знаходжусь у містечку де викрадають наречених:
– Лавіка. 
– Гарне ім'я. – Продовжуючи залучати мене до діалогу, мій новий знайомий не відводить своїх очей, утримуючи ними мою увагу. – І сама ти дуже гарна дівчина.
– Дякую за комплімент. – Відчуваю, як щоки наливаються червоним, і опускаю голову, прикриваючи обличчя волоссям.
– Давно переїхала до нас?
– Ні. – З кожною секундою стає важче дихати. Мене загнано в глухий кут. За якихось кілька хвилин на парковці окрім нас залишилось кілька студентів та один з викладачей у білому халаті, який пояснював їм що саме вони повинні підготувати на наступну практику. Я почала усвідомлювати свою безпорадність, коли припустила, що брати можуть запізнитися.
– У такої гарної дівчини наречений є?
– Ні. – Відповідаю машинально і здригаюся. Даміль простягає руку і захоплює мої пальці у свій полон. Лівою рукою з силою стискаю телефон і дивлюся на наші руки, невзмозі зупинити його.
– Я помітив тебе минулого тижня. Ти часто сидиш тут одна. – спокійно каже Даміль і розглядає кожен мій пальчик. – Не боїшся, що тебе викрадуть? – на останньому слові його очі різко відбивають на мені свій холодний погляд, і я втрачаю дар мови. – Таку дівчинку можуть будь-якої миті викрасти і імені не запитають.
– Навіть якщо запитають. – зітхаю і намагаюся забрати свою руку з полону його цупких пальців.
– Навіть якщо і так. – погоджується він, і не дозволяє вислизнути з його рук.
– Це ви були з тими нахабами на седані. – припускаю, хоча все ще сумніваюсь, адже Даміль хоч і схожий на того вчорашнього незнайомця у спортивному костюмі, та все ж виглядає інакшим. Він вдягнений у класичні брючні штані та білу сорочку, а його густе волосся акуратно зачісане і укладене воском. – Я бачила вас вчора.
– Так. Мої друзі трохи дикуваті, але вони хороші хлопці.
– Як і ви?
– Можливо і так. – якось загадково відповідає Даміль і на мить заморожує свій погляд. Його очі пронизують мене наскрізь і мій всесвіт вибухає. І це відчуття зовсім не подобаеться мені. Зовсім не подобається.
– Якщо це так, відпустіть мою руку. Ви мене лякаєте.
– Ти не повинна мене боятись, Лавіка. – спокійно відказує Даміль і виконує моє бажання. Він повільно прибирає свою руку, звільняючи мене від свого тепла.
– Вибачте, але мені час йти. – Встаю з лави і не обертаючись, швидко спускаюся алеєю до виїзду з парковки, де полегшено зітхаю, коли бачу знайому автівку.
Позашляховик різко гальмує і з нього буквально вистрибує Айрат. Він помітив мого несподіваного співрозмовника і щось вигукнув йому. Усі слова втратили для мене своє значення. Серце шалено билося у грудях, заглушаючи всі звуки, навіть власне дихання. З наростаючим тремтінням тіла залізла в салон і, притискаючи сумку до грудей, подивилася на здивованого Аділя.
– Тебе образили? – тихо питає брат. Негативно мотаю головою, прочитавши все по його губах. – Погрожували?
– Ні. – Відчувши себе у безпеці, прошу його. – Давайте скоріше додому поїдемо?
– Так-так. Як тільки брат із нахабою розбереться і поїдемо.
– З ким? Ви його знаєте? Ви знайомі?
– Неважливо! – відмахнувся Аділь. – Неважливо. Не забивай голову місцевими авторитетами.
Айрат ще кілька хвилин вигукував щось у сторону Даміля, а той мовчки слухав його і загадково посміхався. Я дивилась на Диявола, притуливши чоло до скла і ніяк не могла зрозуміти, чому він поводить себе так самовпевнено. Адже Айрат виглядає досить загрозливо, і не лише виразом свого обличчя. Він кремезний молодик, що займається спортом та має чорний пояс з Теквандо.