Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

Звісно, вони бажали Сельмі добра. Бажали більше, ніж будь-хто інший, одужання сестричці. Однак їм і на думку не спадало, що хвороба, яку нікому не під силу вилікувати, якесь надзвичайне диво. А ось Товста Кайса саме так і вважала. Коли ні лікар Гедберґ, який не раз позбавляв їх кашлю і болю в грудях; ні Гьоґманова Інґа, якій завжди щастило зцілювати свиней та корів, ні страшна чаклунка з Гьоґберґссетера, яка вміла оживляти мітлу, не змогли допомогти Сельмі, Товста Кайса вже не сумнівалася, що дівчинка — надзвичайна дитина. А після того, як лейтенант Лаґерльоф, урешті-решт, відвіз донечку в Карлстад і показав її полковому лікареві Гоку, найліпшому лікарю в місті, і той також нічим не зміг зарадити, Товста Кайса зовсім запишалася, ледь не лускала з пихи. Та хіба не було б краще, якби Сельма таки одужала? Принаймні так вважали старші діти.

Юган з Анною казали, що найгірше в усьому було те, що Товста Кайса вкрай розпестила Сельму. Хай яка маленька, дівчинка швидко зрозуміла, що їй можна неслухняно поводитися, не те що іншим дітям, які твердо стоять на ногах. Насамперед не обов’язково їсти те, що не смакує. Коли пані Лаґерльоф ставила перед нею варену моркву, шпинат чи яйця на твердо, чи суп, вона не з’їдала всю порцію, як раніше. Досить було малій відсунути від себе тарілку, як Товста Кайса миттю спішила на кухню до кухарки й приносила щось смачненьке.

Та й це ще не все. Юган і Анна завважили, що, коли ні лікар Гедберґ, ні Гьоґманова Інґа, ні страшна чаклунка з Гьоґберґссетера не зуміли вилікувати Сельму, вона так запишнилася, що й зовсім перестала їсти буденну їжу, вимагала смажене курча, молоду картопельку або суниці з вершками. А після безрезультатної поїздки в Карлстад до лікаря Гока Сельма взагалі нічого не хотіла їсти, окрім варення і булочок.

Юган з Анною чули, що тітонька з Карлстада, Нана Гамерґрен, дуже тривожилася за Сельму. Пророкувала, що дитина вмре від голоду. А Юган з Анною боялися, якщо найближчим часом нічого не зміниться, то перспективи нерадісні.

Однак зміни таки сталися.

Якось вранці Товста Кайса посадила Сельму собі на плечі й принесла в кімнатку при кухні. Там стояло велике, біле розсувне ліжко, де зазвичай спала стара пані Лаґерльоф. Товста Кайса підійшла до ліжка й сказала:

— Зараз щось покажемо Сельмі.

І посадила дівчинку між подушками.

Ліжко було застелене простирадлом, хоч на ньому тієї ночі ніхто не спав і зараз теж ніхто не лежав. Стара пані Лаґерльоф, яка завжди тинялася в нічній сорочці ледь не до полудня, сиділа повністю вбрана на канапі, а мамзель Лувіса Лаґерльоф, яка мешкала в кімнатці зі старою матір’ю, теж була вбрана. Обидві мали радісний і вдоволений вигляд. Коли Сельму посадили в ліжко, жінки підвелися і підійшли до неї.

— Сьогодні вночі до нас прибув поважний гість, — ​сказала бабуся дівчинки й усміхнулася до малої.

Сельма також засміялася, бо дуже любила, коли до них приїжджали гості.

Вона роззирнулася по кімнатці, дивуючись, де ж той гість. Принаймні у кімнатці його не було. І в жовтому кутовому креденсі — ​теж, ні за великим годинником на стіні, ані в тітчиній шифоньєрці. Тут могло бути лише одне місце для схованки — ​сходи в льох, але ж поважний гість туди не полізе.

Усе видавалося дуже дивним. Чому вона сидить на бабусиній постелі й чому всі стоять навколо, витріщаючись на ліжко, ніби гість ховається в подушках? Сельма розгублено переводила погляд з однієї жінки на іншу. Тоді мамзель Лувіса нахилилася і розсунула подушки. Там лежав подовгастий згорток, але Сельма не надто звернула на нього увагу. Бабуся ж сказала, що гість поважний, тож він, напевно, прибув здалеку, привіз великі пакунки з карамельками й забавками. Ось такого гостя вона сподівалася.

— Він там? — ​запитала вона, показуючи на двері їдальні.

Сельма прислухалася, чи не долинають звідти голоси. Її розбирала шалена цікавість, бо ж усі такі радісні й схвильовані.

— Та ось вона, біля тебе, — ​промовила бабуся, обернувши згорток.

І тоді дівчинка завважила в згортка дві крихітні ручки й зморщене личко.

Сельма зневажливо глянула на немовля, бачила вже таких раніше, вони її не цікавили. Вона відвела погляд, бо ж вичікувала справжнього гостя з карамельками.

— Дивись, сьогодні вночі в тебе з’явилася маленька сестричка, — ​сказала тітонька Лувіса. — ​Будь до неї ласкава.

До такого Сельма зовсім не була готова. Звісно, вона не проти ще однієї сестрички, якби та вміла ходити й розмовляти, але немовля нітрохи її не цікавило.

Нарешті до неї дійшло, що ніякого гостя нема. Бабуся мала на увазі оце бідацтво. Звісно, які карамельки у немовляти.

Коли ж збагнула істину, то гірко заплакала від безмірного розчарування. Товста Кайса знову посадила її собі на плечі й винесла на кухню. Ще, чого доброго, поважну гостю розбудить.

Сельма мала всі причини для плачу, бо тепер її щасливому пануванню настав кінець. Товста Кайса мусила допомагати пані Лаґерльоф глядіти новонароджену крихітку. Дитятко ще безпомічніше, ніж Сельма, з ним годі домовитися. Тож терпіти й чекати доводилося їй, старшій.

Відтоді й гостям Сельму нечасто показували. Тепер усі милувалися і захоплювалися немовлям. Уся значущість її персони куди й поділася, вона вже нічим не відрізнялася від Югана й Анни. Наступний рік виявився непростим. Не досить, що для неї скінчилися булочки й варення, то ще й тарілку з тушкованою морквою чи шпинатом, а чи з горошком ніхто від неї не забирав, щоб погодувати чимось смачнішим. Мусила їсти те, що давали.

Ніхто не обурювався, що в Анни гарніша сукенка, ніж у Сельми. Навпаки, усі вважали це справедливим, бо ж вона найстарша донька.

Еге ж, іноді було дуже важко на душі. Сельма вже сумнівалася, чи любить її Товста Кайса так само, як малючку.

Поїздка в Карлстад

Товста Кайса зі своєю підопічною вирушила в дорогу. Вони сиділи на передку великої брички, поруч з конюхом Маґнусом, якому довірили правити трійкою коней на жахливій дорозі в Карлстад і який від відчуття відповідальності навіть слова видобути з себе не міг.

У бричці сиділи пані Луїза Лаґерльоф і мамзель Лувіса