Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Я обслуговував англійського короля 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"

413
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обслуговував англійського короля" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 68
Перейти на сторінку:
потім ще одну, а вона почала гладити моє волосся й питати, звідки я родом, я сказав, що з такого маленького села, що вугілля вперше побачив лише торік, і вона сміялася з того й казала, щоб я почувався як удома, мені стало гаряче і я скинув піджак, а вона сказала, що їй теж гаряче і вона могла б теж скинути сукню, і я поміг їй роздягтися й повісив сукенку на бильцях крісла, а потім вона розстебнула мені ширіньку, і тепер я знав, що тут, «У Райських», не просто приємно, не просто чудово, а й розкішно, як у раю, вона взяла мою голову і притисла її своїми персами, а ті перса пахли так, що я заплющив очі, мовби мене здолав сон, такий чудесний був той запах і ті форми, і делікатність шкіри, а вона пересувала мою голову щораз нижче й нижче, я нюхав її животик, а вона дедалі частіше дихала, і було це так заборонено-гарно, що нічого іншого я й не бажав, і саме задля цього щотижня заощаджуватиму на гарячих сосисках вісімсот, чи й більше, крон, бо маю гарну й шляхетну мету, не дурно ж казав мені тато, аби я завше мав мету, і тоді буду в безпеці, бо матиму для чого жити. Але ми були тільки на півдорозі, Ярушка дбайливо стягла з мене штани, потім труси і цілувала мене в чутливе місце, а я раптом затрясся, вражений тим, що відбувається тут, «У Райських», і, схвильований, скрутився клубочком і питаю: що це ви, Ярушко, робите? І вона на мить отямилась, але коли побачила, який я, таки не перестала, а взяла мене до вуст, а я її відпихав, але вона була як очманіла, тримала мене в устах і рухала головою, приспішуючи й приспішуючи ті рухи, а далі я вже її не відпихав, а напружився всім тілом, і тримав її за вушка, і відчував, як витікаю, і наскільки це інакше, ніж коли я робив це сам, все, до останньої краплі, випила з мене ця панянка з чудовим волоссям і заплющеними очима, випила все, що я вистрілював і струшував з огидою на вугілля в пивниці або в хустинку в ліжку… коли ж піднялася, промовила млосно: а тепер не за гроші, а з любові, та я був надто спустошений і ошелешений, і, боронячись, сказав, що хочу їсти, чи ви теж? А крім того, хотілося мені пити, я взяв Ярушчин келих, вона спробувала мені перешкодити, але не встигла, а я розчаровано відставив келиха, бо замість шампана у ньому був лимонад, вона з самого початку пила лимонад, за який я платив, як за шампан, і я зрозумів це лише тепер, але засміявся і замовив ще одну пляшку, а коли кельнер приніс, я відкоркував її сам і налив, а потім ми знову їли, з ресторації долинав оркестріон, і коли ми допили пляшку, я відчув сп’яніння, знову сповз на коліна, поклав голову на її лоно й зачав цілувати, куйовдячи язиком ті чудові перстеники волосся, а що я був легенький, то панянка, взявши мене під руки, витягла на себе, розкинула ноги, і я, як по маслі, вперше в’їхав у жінку, і те, про що я марив, сталося, вона притискала мене до себе й шептала, щоб я себе стримував, щоби якнайдовше, але я тільки двічі махнув, а за третім разом витік у тепле м’ясо, вона вигнулася луком, лише головою й стопами торкаючись канапи, а я лежав на мостику її тіла і аж до моменту, коли зів’яв, лишався в’язнем її розкинутих ніг, аж поки вислизнув і ліг поруч неї. Дихаючи часто, вона опала на канапу і, намацавши мене рукою, гладила по животу і всьому тілу… І так настав час одягатися, і настав час прощатися, і час платити, і кельнер лічив, і лічив, і подав мені рахунок на вісімсот двадцять крон, а виходячи, я дав дві сотки Ярушці, а вийшовши від «Райських», зупинився, сперся на найближчу стіну і стояв непорушно в сутінках, розмріяний, уперше довідавшись, що відбувається в тих гарних будинках, де є панянки, і сказав собі, ти тепер навчений, тож прийдеш сюди завтра і будеш поводитись, як великий пан, бо нині мене все дивувало, адже я прийшов сюди як піколик, що розносить на пероні гарячі сосиски, а відходив, почуваючись неабияким пурцем, який засідає в «Златій Празі» за столом для місцевої еліти, де може сидіти лише міська сметанка…

На другий день я вже дивився на світ іншими очима, гроші відчинили мені двері не тільки до «Райських», а й до пошанівку, я пригадав, як пані Райська, побачивши, як я викинув на вітер дві сотки, ухопила мене за руку й хотіла її поцілувати, а я подумав, що хотіла побачити, котра година на тім годиннику, якого я ще не мав, певна річ — той пошанівок адресувався не мені, піколикові зі «Златої Праги», а тим двом сотням, і взагалі тим грошам, які були в мене, у котрого є ще тисяча крон, схованих у ліжку, і котрий може мати грошей не скільки захоче, а скільки заробить, щодня продаючи на пероні гарячі сосиски. Того ранку мене послали з кошиком по квіти, а вертаючись, я побачив, як пенсіонер рачкує у пошуках загублених п’ятдесяти ґалерів, і, власне, лише тоді я доп’яв собі дорогою, що наші почесні бувальці — це й садівник, і маестро вуджар, і різник, і власник парової молочарні, що, по суті, у нас збираються ті, хто постачає нам печиво і м’ясо, бо коли шеф зазирнув до морозильні, то вже не вперше сказав: бігом біжи до різника і скажи, нехай він забере собі те здохле теля, і то нині, і справді, до вечора теля забрали, а різник сидів, мовби нічого й не сталося, отож у того пенсіонера були, мабуть, слабі очі, бо він мацав по землі, як сліпундра, а я кажу: чого шукаєте, татуню? А він відказує, що загубив п’ятдесят галерів, я зачекав, коли йтимуть повз нас люди, узяв пригорщу дрібняків і, підкинувши їх у повітря, хутенько схопив кошик, занурив обличчя в квіти — і хода, а коли за хвилю озирнувся — побачив, як по землі совгаються ще кілька перехожих з таким виглядом, ніби ті дрібняки випали в них, і один кричав на другого, аби йому ті гроші віддав, і так вони рачки сварилися й пирскали, і видряпували очі, як коти

1 2 3 4 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обслуговував англійського короля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обслуговував англійського короля"