Читати книгу - "Коловрат, Валя Sen"

           Цей день в Оксани став найжахливішим за все її життя. Вона ніколи не стикалася з розслідуванням поліції. Тож всі ці протоколи, запитання її дуже натомили. Але найжахливіше було, коли з того самого бічного тунелю почали виносити вбитих молодих людей. Працювали різні групи поліції. Поки слідчі опитували всіх, судмедексперти розбиралися з трупами. Потім всіх, крім Олексія, відпустили додому, а його забрали у відділок для подальшого з’ясування обставин. Вже десь близько десятої години вечора хлопець прийшов до Оксани додому і попрохав залишитися в неї на ніч. Оксана зраділа, бо після всього пережитого вона здригалася від кожного шереху.

          Першим розмову почав Олексій. Він запитав, що сталося з Оксаною і чому вона втратила свідомість. Оксана розповіла про чорних котів, про чоловіка в каптурі, про дівчину, яка кричала і про те, що інший жахливий чоловік пив кров з розпанаханої руки незнайомки. Олексій уважно вислухав і потім почав свою оповідь.

          За його словами він не повертався до Оксани, а йшов сам вперед і вийшов на галявину, освітлену місяцем. Чорні коти там справді були й чоловік біля ідола, і той що пив кров. А в незнайомці він впізнав сестру Мію і кинувся їй на допомогу. Але пройшовши три кроки, наштовхнувся на невидиму стіну і не міг йти далі. Він почав гукати сестру, але ні вона, ні невідомий злочинець не чули його. Потім з десяток котів з палаючими очима зістрибнули з дерев і пішли просто на Олексія. Один з них – скоріше за все їхній вожак – обійшов хлопця і граційно вихляючи хвостом зайшов у тунель. Інші ж підійшли до Олексія і почали його підштовхувати головами, направляючи за своїм головним котом. Олексію нічого не залишалося, як йти туди, куди його штовхали ці дивні істоти. Так вони й простували. Попереду, чимчикував головний кіт, за ним – Олексій, а позаду колона котів. Їхні очі світилися, як ліхтарики, тож легко можна було побачити обриси предметів. Раптом головний повернув вліво і …зник. Олексій обернувся і виявив, що інші коти теж зникли. Тоді він дістав смартфон і включив його.

В цьому місці Оксана перебила:

   -То в тебе працював смартфон? А в мене все вимкнулося!

   -Не перебивай – попрохав Олексій

І далі продовжив розповідати. Коли він посвітив на місце, куди повернув чорний кіт, то побачив якісь двері. Вони були замасковані під камінь і вели в ще одне відгалуження тунелю, але дуже низьке. Треба було нагинатися і йти скарлючившись. Але довго йти не прийшлось. Олексій наштовхнувся на мертвих молодих людей. Його охопив жах і він побіг, не в змозі зупинитися. Він на диво швидко вибіг із тунелю, а подальші події Оксана знала сама.

   -Ну і що ти думаєш про все це? – запитала Оксана

   -Я взагалі-то не вірю у всяку чортівню, але тут інакше як містикою не поясниш. Знаєш яке бажання я загадав?

   -Скажи

   -Я загадав, щоб знайти сестру, бо невідомість – це найстрашніше, що може бути. І, можливо Перун, чи інше божество, чи відьми в образі котів допомогли мені. Не скажу, що мені стало дуже легко, але це краще, ніж невідомість. – Олексій замовк і замислився.

   -А чому тебе так довго тримали в поліції? – запитала Оксана

   -Я в них – головний підозрюваний.

   -Що-о-о? – скрикнула Оксана

   -Сама подумай. Ти повірила б на місці правоохоронців у Перуна, котів і інше? Я цього нічого не розповідав, бо тоді мене точно в психлікарню відвезли б. Я сказав, що просто захотів подивитися, що там. Розумієш, минулого року тут шукали надзвичайники, поліція, волонтери й нічого не знайшли. А я – раз і побачив ті двері.

* * *

   -Оксано, Ви ж розумієте, що я не можу цю розповідь вставити в протокол? Тим більше, що тунель не веде нікуди, ні до якого капища. Він закінчується глухою стіною відразу за сумнозвісним входом, де знайшли тіла нещасних – слідчий Роман Васильович посміхався доброзичливо

   -Я розумію, як це все звучить. Але може бути й логічне пояснення. Можливо, в тому тунелі якісь гриби, спори яких викликають галюцинації? – зробила припущення Оксана

   -Добре, якщо Ви бачили чоловіка, що пив кров, то чи не було в нього якихось особливих прикмет? Ну хоча б щось, за що ми могли б ухопитися?

Оксана задумалася і раптом її пронизав спогад, і від того, що вона згадала, в неї миттєво похололи руки. Слідчий, в якого за плечима сім років роботи в кримінальному відділі, відразу зрозумів – вона щось згадала. А коли дівчина похитала головою і не стала нічого говорити, то Роман Васильович зробив висновок що це пов’язано з її коханим. Слідчий вирішив відпустити її й почекати.

          Олексій після тих вихідних вже декілька днів ночував у Оксани.

   -А що в тебе за татуха на шиї? – за вечерею запитала дівчина

   -Це – руна. Називається «Коловрат». Я раніше захоплювався слов’янськими символами. Зараз я б її не набив. Але поки що нехай буде. Колись може видалю.

   -А що вона означає? – дещо напружено запитала Оксана

   -Сонце, життя, надає сили, захищає від зла – з якоюсь соромливою посмішкою відповідав Олексій.

Вранці, коли Оксана з Олексієм збиралися на роботу, прийшла поліція з ордером. Олексія забрали у відділок за підозрою у вбивстві трьох молодих людей. Коли хлопець виходив із квартири, він декілька разів повторив, що не винен

   -Оксано, повір мені. Я – не винен. Я не міг цього зробити.

В його очах був такий розпач, що Оксана не могла не повірити. Але татуювання не виходило в неї з голови. Бо в того, хто пив кров було таке ж татуювання на шиї. Вона його дуже добре розгледіла.

   -Я вірю тобі, я знаю, що це не ти – вона намагалася говорити твердим голосом, щоб не розплакатися. – Все буде добре. Я все з’ясую, а тебе нізащо не покину – вслід коханому проказала дівчина.

* * *

          Оксана боязко ступала по тунелю. Вона взяла з собою великий ліхтар. Смартфон поки що теж працював. Але думка про те, що зовсім недавно тут недалечко лежали мертві тіла, приводила дівчину в панічний стан. Вона умовляла свій розум, щоб той мислив раціонально. Оксана до кінця не розуміла, для чого сюди прийшла. Їй треба було знайти реальні, не містичні докази невинності Олексія. Можливо вбивця залишив на місці злочину якийсь доказ своєї причетності. Якщо чесно, то Оксана сама не вірила в це, але в неї не було вибору. Коханому світило довічне ув’язнення за злочин, якого він не скоїв. А справжній злочинець ходить на волі та може знову вчинити таке ж саме.