Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Баннрія була першим містом, зведеним людьми, які вижили після спустошливих воєн Лютих дві тисячі років тому. Люди підняли прапори нескорення на знак проголошення незалежності від раси Творців, а Люті давно зникли, ставши тепер радше легендами. Люди старанно відновлювали спустошені землі після нищівного магічного протистояння. Вони звели домівки та міста, але вже не як раби стародавньої раси, а як вільні люди.
Хоча роль короля й досі була для Адана новою, він відчував тягар історії, сліди якої бачив повсюди навколо себе.
На верхніх поверхах будівель із цегли й деревини мешканці замикали віконниці на засуви. Жінка у фартуху прибивала ляду до наполовину наповненої дощової бочки, аби вберегти воду від пилу. Двоє хлопців підтягнули візок до стіни свого будинку і перевернули його догори дном, щоб не здуло. Вони, схоже, були готові спокійно зустріти навіть велику бурю.
Адан та його супровід запропонували допомогу тим, хто цього потребував. Вони спішилися, аби допомогти власникам крамниць перетягти бочки, мішки з зерном або згорнуті килими. Оптимістично налаштовані гончарі вигукували про зниження цін, навіть попри те, що вулиці стрімко порожніли; один навіть спробував торгуватися з королем Аданом.
Їдучи верхи на гнідій кобилі, Пенда різко переводила погляд від однієї будівлі до іншої, ніби намагаючись відчути, які з них будуть найбільш вразливими. Вона помітила родину Утауків, п’ятьох мандрівників із маленького каравану. Вони згорнули намети і разом зі своїми кіньми намагалися знайти прихисток на вузькій вулиці. Адан зупинив коня і звернувся до Утауків:
— Не можна залишатися тут, просто неба. У вас не має ліпшого місця, аби перечекати бурю?
Ватажок каравану, чоловік зі сплутаним білим волоссям і пухнастою сивою бородою, низько пригнувся до свого коня.
— Тут краще, ніж серед пагорбів. Стіни достатньо захистять нас. — Він поглянув на Пенду й упізнав кармазиновий і чорний кольори її племені. — Ми лише вчора приїхали.
Пенда гукнула одного з вартових:
— Відведи їх до стайні в наступному кварталі, де можна зупинитися з тваринами. Там безпечніше, ніж на вулиці.
Перш ніж ватажок каравану встиг промовити бодай слово, Адан додав:
— Ми заплатимо власникові стайні, якщо він заперечуватиме.
Пальцем Пенда намалювала в повітрі коло, ватажок каравану зробив те саме у відповідь. Утауки зібрали свої торбини й пожитки, вдячні за такий жест, і поспішили за вартовим.
Сінан вказав на зловісне, ніби налите свинцем небо.
— Володарю, ми мусимо повертатися назад.
Пилюка кружляла в повітрі.
Адан глянув на вулицю, побачив, як останні кілька людей поспішають укритися в будинках, а останні віконниці зачиняються. Він кивнув.
— Наразі ми зробили все, що могли.
Пенда розвернула гніду кобилу і кинула швидкий погляд на свого чоловіка.
— Я обжену тебе, Старфолле! Вартові Стяга можуть і самі знайти шлях назад.
Вона понеслася галопом, і Адан помчав за нею вулицями до воріт замку.
Король та королева увійшли до їдальні, змахуючи з одягу пил. Вимпели із символом Співдружності у виді відкритої руки і стяг із прапором-у-прапорі Судерри висіли на внутрішніх стінах. Ска Пенди сидів на підставці за її стільцем, збуджено хитаючи головою, наче міркуючи, чому вона так надовго залишила його самого.
Замок приготували до бурі, наскільки могли, — вікна вкриті, ганчірки запхані в кожен отвір. Пенда пробіглася пальцями по своєму довгому темному волоссю, розпрямляючи сплутані вітром пасма.
— Скидається на те, що мій батько серйозно поставився до своїх обов’язків.
— Так і є, серденько моє. — Гейл обрав стілець при довгому банкетному столі. Зброєносець біля нього мав виснажений вигляд. — І молодий Гом дуже допоміг.
Хлопець промовив, вибачаючись:
— Володарю, повноцінної вечері не буде, але маємо хліб і холодну смажену дичину. Хіба що ви...
— Трохи м’яса не завадить, Томе, — відказав Адан. — І ти можеш приєднатися до нас. Візьми собі тарілку. Під час бурі формальностям не місце.
Зніяковілий зброєносець знітився, і король відправив його принести їжу.
Коли їжу подали на тарелях, Гейл поглянув на Пенду й Адана з блиском у очах.
— У таку ніч молода пара має горнутися одне до одного, можливо, навіть робити дитя бурі.
Пенда поклала руку на живіт.
— У нас скоро буде син або донька. — Видно поки що не було, але Пенда перебувала на третьому місяці вагітності. — По одній дитині за раз, батьку.
— Практика не зашкодить, серденько моє. Саме це я завжди казав твоїй матері.
Під час трапези до великої зали зайшли й інші слуги, аби прислужувати королю та королеві, водночас намагаючись здобути заспокоєння в їхній компанії від звуків бурі знадвору. Гом був надто сором’язливим, аби долучитися до розмови. Намагаючись зайняти себе ділом, зброєносець підняв оберемок дров для каміна й заходився ретельно розкладати поліна поміж язиків полум’я.
Вітри знадвору раптом розбурхалися, наче якась зловісна сила намагалася увірватися всередину. Повітря зі стогоном увірвалося через димар, роздмухуючи полум’я наче якусь несамовиту вуаль. Коли вогонь спалахнув, Гом здивовано скрикнув і впустив поліно на вуглики. Іскри розлетілися, наче падаючі зірки, і клубки пилюки та попелу викашлялися з вогнища, ледь не загасивши вогонь.
Перш ніж Гом звівся на ноги, новий порив вітру з пилюкою вдарив по зовнішніх віконницях, що прикривали бічні вікна, трощачи засув. Ліва віконниця відчинилася та вдарила по зовнішній кам’яній стіні зі звуком тріскання батога. Одна зі скляних шибок у формі діаманту у внутрішньому вікні відкололася та впала на підлогу.
Гейл Орр та Адан обоє підбігли до вікна, а шум бурі посилився так, що став удвічі гучнішим.
— Несіть ганчірки, щоб затулити діру! Підійде будь-що, — закричав Адан.
Якась жінка хутко запропонувала лляну доріжку з бічного столу. Гейл поспішив потримати тканину, поки Адан запихав її в діру у вікні.
Знадвору розчинена віконниця билася і трощилася об зовнішню стіну, катована вітрами, наче кіт, що витрясає душу з пацюка. Решта маленьких шибок у тепер вразливому перед бурею вікні невпинно дзеленчали.
Адан поглянув на свого тестя.
— Якщо ми не убезпечимо цю віконницю, усе вікно розіб’ється.
Гейл кивнув:
— Мусимо діяти швидко, Старфолле.
— Саме так. — Він зняв засув скляного вікна, що різко відчинилося під поривом вітру, і ледь встиг його зловити, перш ніж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон», після закриття браузера.