Читати книгу - "~емоційні гойдалки ~, Ліана Шведар"

Вони перебивали одна одну,сміючись та майже не звертаючи уваги на хлопця, який досі стояв поруч із Джулі. Трохи збентежений, він зробив крок назад, але перш ніж встиг щось сказати, одна з подруг швидко втрутилася.

— Вибачте, молодий чоловіче, — сказала Емі, різко глянувши на нього, — ця пані з нами. — Подруги явно вирішили захистити Джулі від "випадкового" незнайомця, не помічаючи його прихованої усмішки.

Саме в цей момент під’їхало таксі, й подруги, голосно  рушили до машини, кличучи Джулі приєднатися до них. Вони були настільки захоплені своїми розмовами, що навіть не помітили, що Джулі залишилася на місці.

Хлопець знову повернувся до Джулі, його усмішка стала м’якшою і зацікавленішою.

— Схоже, хтось гарно провів вечір, — вимовив він з ноткою жарту в голосі, розглядаючи її.

—  І не кажи, — засміялася Джулі. — І, схоже, час його завершити...

— Джулі! — знову прокричала Емі з таксі. — Довго ще тебе чекати?

— Ну, біжи, якщо час, — сказав хлопець, легко усміхнувшись. — Поки я не передумав і не вкрав тебе.

Джулі засміялася, а потім несподівано для себе, діючи скоріше інстинктивно,потягнулася і поцілувала його в щоку на прощання. Відчувши дотик його шкіри до своїх губ, вона миттєво залилася рум’янцем. Що вона щойно зробила?

Цей жест завжди був для неї звичним — так вона віталася і прощалася з близькими друзями чи рідними. Але з ним... Боже, навіщо вона його поцілувала? Шалені думки вихором проносилися в голові, і Джулі почала нервувати, з кожною секундою почуваючись усе більш невпевненою.

Вона так розгубилася, що, не чекаючи його реакції, поспішила до машини, кинувши через плече на прощання:

— Рада була познайомитися!

У паніці вона швидко забігла в таксі, відчуваючи, як всередині все кипить від збентеження.

Приїхавши додому, Джулі все не могла перестати думати про цю несподівану зустріч. Вона намагалася зрозуміти, як абсолютно незнайома людина змогла викликати в ній такі почуття. У його присутності було дивовижно легко та затишно, ніби вона знала його все своє життя.

"Це просто алкоголь," — вирішила вона, намагаючись викинути з голови той вечір. Джулі була впевнена, що вони більше ніколи не зустрінуться. Він, скоріш за все був не з її міста, а вона так швидко втекла, що навіть не спитала ні імені, ні номера.

З цією сумною думкою вона занурилася в сон.

Вранці її розбудив жахливий головний біль і телефонний дзвінок. Джулі, не дивлячись на екран, намацала телефон на прикроватній тумбочці й сонно відповіла:

— Алло...

— Ти все ще не проти, якщо я тебе вкраду? — прозвучав знайомий голос з того кінця трубки.

Вона миттєво прокинулася. По її тілу пробігла тремтіння, а серце забилося так сильно, що їй стало важко дихати. Джулі сіла на ліжку і прикрила рукою рот, не вірячи своїм вухам, все ще не відриваючи погляду від екрану телефону.

— Алло? — повторив голос чоловіка.

Джулі, нарешті зібравшись з думками, зрозуміла, що мовчить вже занадто довго. Треба було щось сказати.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись придушити хвилювання, і тихо, але вперто запитала:

— Де ти взяв мій номер?

— Я всю ніч катував водія, у якого ти вчора замовляла таксі, — ігриво жартував хлопець.

Джулі мимоволі посміхнулась, оцінивши його гумор. Їй стало приємно, що він доклав зусиль, щоб знайти її номер. Значить, він думав про неї, і це додало їй впевненості — значить, вона дійсно була для нього особливою.

— Збирайся, я заїду за тобою через годину, — м'яко, але рішучеач ямс сказав він, перериваючи її думки.

— Добре, — тільки й змогла вимовити Джулі, ошелешена його напором і впевненістю.

Вона вже почала гадати, скільки він про неї знає. Чи дізнався він, де вона живе? Думка про це була захоплюючою. Її інтригувала ця гра, і вона відчувала хвилювання, змішане з цікавістю.

Поклавши трубку, вона з усмішкою подумала: «Ну що ж, давай зіграємо». Взявши телефон в руки, вона відкрила додаток для відстежування номерів... — Так значить, Макс... Джулі приклала телефон до грудей, відчувши легке тремтіння передчуття. Однак раптовий спалах головного болю різко повернув її до реальності.

— Година! У мене є всього година... О боже! — Вона різко вскочила з ліжка і почала поспіхом збиратися.

Їй потрібно було виглядати бездоганно, адже це побачення вже відчувалося як щось важливе.

"Година... Це занадто мало!" Вона в паніці оглянула свою кімнату, шукаючи, з чого почати. Підійшовши до дзеркала, вона критично оцінила своє відображення. Розкуйовджене волосся, темні кола під очима і трохи бліде обличчя після безсонної ночі. "Потрібно терміново привести себе до ладу!"

Перша думка була — прийняти душ. Її руки автоматично схопили рушник, і вона метнулась у ванну. Тепла вода заспокоїла її думки, а краплі води, що стікали по тілу, наче змивали тривогу. Але думки все одно крутились навколо загадкового хлопця.

"Хто він? Як він мене знайшов? І чому я так хвилююся? Врешті-решт, я його навіть не знаю! А раптом це помилка?" Але всередині було відчуття, що це щось особливе, що випадкові зустрічі такими не бувають. Щось у ньому зачепило її — його впевненість, спокій, легкість, з якою він поводився з нею.

Коли вона вийшла з ванни, загорнувшись у рушник, її голова вже працювала швидше. "Так, одяг... що одягнути?" Вона підійшла до шафи і почала схвильовано перебирати речі, кидаючи їх на ліжко одну за одною. "Що вибрати? Щось, що не буде занадто викликаючим, але й не зовсім нудним…"

Вона вибрала просту, але стильну комбінацію: вузькі джинси та білу майку з легким вирізом. На шиї висів тонкий ланцюжок, а волосся вона залишила розпущеним — природно укладені, але трохи неохайні, як ніби їй вдалося зробити це без зусиль. Зручно, підкреслює фігуру і не надто нарядно. "Підійде," — вирішила вона, поглянувши на себе в дзеркало.

"Як він мене побачить? Що подумає?" — думки одна за одною народжувалися в її голові. Вона нанесла легкий макіяж — блиск на губи, трохи туші та рум'ян, щоб приховати сліди недосипу. Все, що могло допомогти їй почуватися впевненіше.