Читати книгу - "Прогулянки мрій, Юхим Шарко"

- В цю суботу точно зустрінемось. Не злись. Просто цей тиждень такий, що не буде вільного часу.

Макс надіявся, що вони з хлопцями зможуть до суботи завершити вивіз сміття із двох квартир і тоді із певним капіталом він поведе Свєту у кафе.

- Ти як? Як день пройшов? – продовжував Макс.

- Була на роботі, потім заходила до Лєнки, шукали разом в інтернеті мені курточку на зиму.

- І що замовила?

- Ще ні, тільки вибрала. Дочекаюсь зарплати і тоді замовлю. – На останній фразі Свєта зробила наголос.  

«Значить вибрала не дешеву, а грошей ще не вистачає», - зрозумів Макс, але вдав, що не чує.

- А ми весь день носили мішки з восьмого поверху, ледь руки не повідлітали, - жалівся він.

Цими словами Макс хотів щоб йому поспівчували, але реакція дівчини була сухою і неприємною.

- Тобі ж не привикати, - почув він у відповідь.

Вона була не в настрої і щоб не посваритись Мак вирішив закінчувати розмову.

- Так, звичайно. Ближче до суботи зателефоную, - коротко відрізав він.

Макс відклав телефон і знову закрив очі. Зараз у нього був такий стан, що спати ще не хотілося, але і сили щоб встати з ліжка, і піти прийняти душ чи подивитись телевізор він не мав. 

- Макс. Я вже прийшов, розкладай диван, - буквально увірвався в кімнату Сашко, ледь не розбивши планшет.

Помітивши втому свого дядька хлопець допоміг постелити постіль і швидко влігся на своє улюблене місце біля стіни.

- Ні, ні, лягай скраю, - покерував Макс.

- Чому? – розгнівано запитав малий.

- Тому що ти в ночі будеш вставати і розбудиш мене, а мені завтра на роботу.

Сашко повільно перемістився на край дивана.

- Крісло постав, щоб я не впав, - промовив той.

Макс знав, що ніч із племінником буде не простою. Сашко спочатку довго крутиться, шукаючи вдале місце, говорить сам до себе, щось наспівує, а потім ще й два рази сходить в туалет. Звичайно, все залежить від випитої ввечері рідини.

- Вже майже всі хлопці в класі мають музичну колонку, - вмостившись і заклавши руки за голову почав розмову Сашко.

- Що це таке?

- Щоб слухати музику, там ще є радіо. Це зараз модно.

Макс зрозумів, на що натякає його племінник.

- Скільки коштує?

- Сто.

- Це половину моєї сьогоднішньої зарплати.

- Ну тоді я буду «білою вороною», - сердито пробубонів Сашко.

Макс засміявся, реагуючи на його слова.

- «Білою вороною», - повторив Макс, - ти хоч знаєш, що означають ці слова?

- Знаю.

- А вчитися хто буде?

- Я ж встигаю.

- Вчитися треба, а то будеш як я, мішки із сміттям носити.

- Зате в тебе кожен день є гроші. А моїй мамі треба місяць чекати зарплати.

Робив незвичні на свій вік висновки Сашко. Йому було дев'ять років, але він багато чого вже розумів, проте дуже часто на свій манер. Сучасні інформаційні технології швидко займали голови підростаючому поколінню і тепер діти могли знайти пояснення деяким складним явищам швидше за дорослих. Макс добре пам'ятав фразу Сашка, коли зробив йому зауваження про довготривале перебування за планшетом – на його слова «ти вже покинеш комп'ютер в кінці кінців», малий відреагував питанням: «а в кінці кінців це де?». Відповіді Макс так і не знайшов, але тепер старався детально підбирати слова у розмові із племінником або просто вживати прості і короткі вислови.

Що не зробиш для родича, треба виконати просьбу, щоб дитина не відрізнялась від інших, і сто гривень Сашко із задоволеним виглядом поклав собі у внутрішню кишеню куртки.

Тепер зустріч із Свєтою прийдеться знову перенести або повести її у дешеве кафе.

Розділ ІІ

Закінчивши університет і здобувши фах психолога Макс жодного дня не працював по спеціальності. Психологія його не цікавила, вчився він лише задля вищої освіти, бо так хотіли його батьки. Спочатку працював експедитором у фірмі по виробництву мінеральної води, але через часті нічні виїзди швидко втомлювався і змушений був покинути цю роботу. Одного разу ледь не заснув і лише випадково оминув зіткнення із деревом, після цього майже рік не сідав за кермо. Але найбільшим хобі Макса був волейбол. При зрості 190 сантиметрів йому завжди відводилась роль діагонального нападаючого. Хоча зараз все рідше йому випадала можливість по-справжньому зіграти на майданчику, але як тільки по телевізору з'являвся матч волейбольних команд відірвати Макса від перегляду було вже не реально. Ну і звичайно тоталізатор, як вже не намагався Макс себе зупинити, але одномоментні виграші примушували його зробити ставку знову і знову. Витрати коштів часом були досить значні і він навіть проводячи аналіз рахував, що за ці гроші вже би міг купити автомобіль із пробігом, але одна виграшна ставка повертала Макса до тоталізатора.

Вже два роки він разом із хлопцями відвантажує будівельне сміття. Хоча, за словами Андрюхи - цієї роботи вистачить їм до кінця життя, Макс розуміє, що нічого серйозного йому не світить. На цьому бізнесі ще ніхто не розбагатів і для їхньої бригади це лише підробіток, проте щоб мати якусь перспективу, потрібно шукати більш значущу і вагому роботу або відкривати свій бізнес.

Ще одна звичка, яка з'явилась зовсім недавно допомагала йому відволікатись і мріяти. Це – прогулянки вечірнім парком. Він знаходився зовсім поруч і Макс старався вирушати туди пізно, коли вже стемніє, щоб було поменше людей і ніхто не заважав йому фантазувати. Різні думки крутилися в його голові: від планування зустрічей із Свєтою до аналізу ставок на тоталізаторі, але ніколи про прибирання квартир. Найголовніша мрія - це великі гроші. Зараз і вже. Знайти швидкі шляхи до багатства. Можливо освіта у Макса така, що не дозволить швидко заробити великі статки, але вчитися іншій професії він вже не хотів, бо вважав, що це марна трата часу.

Він не бажав прожити життя як його батьки, вранці на роботу, ввечері з роботи і весь місяць на одну зарплату, постійно економити, відмовляти собі в необхідному, практично ніколи не відпочивати у відпустку. Ні, це не його, він не буде так працювати. Хоча зараз він практично в такій же ситуації як і вони.