Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Дівчина з головою собаки, Сімон Розебель 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина з головою собаки, Сімон Розебель"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчина з головою собаки" автора Сімон Розебель. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

— Медичних, – скривився чоловік. – Я лікар-психіатр. А палити – шкідливо, ви ж, напевно, це знаєте.

— Ага, – промовила незнайомка, креснувши кременем запальнички.

— Як же байдуже молодь ставиться до свого здоров’я, – учений невдоволено передернув плечима. – Все життя студентів за це сварив! Навчаються в медичному університеті, а самі палять! Ніби вони ніколи не бачили легені курця на кафедрі анатомії!

— А я от усе життя палю. І молодь палить. Завжди палила, – дівчина видихнула хмарку диму в протилежний від професора бік. – І це справа суто особиста. У радянські часи був культ спорту і здорового способу життя.

— І правильно, я вважаю! Краще бути здоровим і щасливим! – учений пригрозив пальцем, ніби в порожнечу.

— Чи стали ви, Леоніде Ігоровичу, щасливішими від того, що не палили? – дівчина єхидно усміхнулася, роблячи чергову затяжку.

Чоловік осунувся, з підозрою глянув на дівчину.

— Все життя ганяли курців-студентів, витратили на них час і нерви, - вона загасила сигарету, і недопалок кудись зник. Можливо, в кишеню сховала?

— Тобто, ви хочете сказати, що палити – це добре? – професор здивовано підняв брови.

— Я хочу сказати, що не варто змушувати когось слідувати конкретно вашим життєвим цінностям, - вона знову розвела руками, - адже, не дарма хтось колись сказав «життя навчить», правда, не можна сказати, що життя – хороший вчитель.

— В якому сенсі? – чоловік насупив брови, не розуміючи, як дівчина перескакує з однієї теми на іншу.

— Іноді одразу вбиває, - незнайомка ухмильнулася, - без попередження.

— Ну на то воно і життя, - погодився Леонід Ігоревич, - а вас попереджало?

— Ви нагадали про те, що палити – шкідливо, можна вважати це попередженням?

— Цікава логіка, - усміхнувся вчений, - але ж воно справді вбиває.

— Але всі колись помруть! – весело вигукнула дівчина. – Чому ми все про паління? Розкажіть краще цікаві історії з практики, у вас їх точно є, з людьми, як кажуть, - вона поглянула вгору, - не від цього світу працювали.

 Чоловік глибоко зітхнув:

— Всі вони від цього світу, просто заплуталися в власних думках. Лікарі знаходять джерело проблеми, призначають найбільш ефективні препарати, стежать за станом, і пацієнти йдуть на поправку.

— Тільки препарати? – здивувалася дівчина. – А як же процедури? Лоботомія, наприклад.

— Та що Ви! – вигукнув професор. – Такі жорстокі методи давно не застосовуються в сучасній медицині! Це знущання над пацієнтами, і не більше! Зараз лише препарати та терапії. Звісно, бувають випадки, коли корінь проблеми прихований в пухлині, тоді так, лікується хірургічним втручанням.

— Так… – протягнула дівчина, округливши очі, – давно я не брала вихідний, – вона різко повернулася до нього, – то що щодо історій?

 Леонід Ігоревич задумливо почухав підборіддя:

— Як на мене, абсолютно кожен випадок по-своєму цікавий, адже не буває двох однакових пацієнтів, – він закинув ногу на ногу, – кожен психопат по-своєму дивував своїм холоднокров’ям, шизофренік – вигаданими світами та персонажами, параноік – мареннями. У мене був один пацієнт, правда, довелося його потім відправити на «Дачу» – місце для особливо буйних, – він був впевнений, що він – Люцифер.

— Та ви що, – коротко пробурмотіла дівчина, – а раптом це він і був? Я не цікавлюсь, чим він у вільний час займається.

— Хто? Люцифер? – Леонід Ігоревич вигнув брову, – ні-ні, того пацієнта звали Максим, його мати була дуже набожною, в дитинстві замість казок читала йому Біблію, а потім їх батько пішов із родини – відкинув сина, зрадив, от і вийшло, що він – Люцифер.

— Вперше чую, щоб Люцифера назвали Максимом, – пробормотала дівчина, вдивляючись у далечінь.

— Ну я подробиць не знаю, я Біблію жодного разу не читав, не знаю, як там все насправді, – плечима знизав професор.

— Хто сказав, що правда – в Біблії? – вона схилила голову. – Її ж люди написали.

— Ви чим взагалі в житті займаєтесь? – різко запитав чоловік.

— О, – вона закотила очі, – ця історія довша, ніж усі ваші разом узяті. Вважайте мене управляючим… начальством, ось.

— Начальством? – здивувався професор. – А не занадто ви молоді для начальства? Скільки вам років? – раптово він здригнувся. – Вибачте, можете не відповідати.

— Навіть якщо я відповім, Ви не повірите, – вона усміхнулась, скалячись.

— Щось я не пригадаю, щоб представлявся вам, – вчений недовірливо нахмурився, – мені здалося, чи ви знаєте моє ім’я? – а потім оживився, – мабуть, ви почули його від Жені? Того художника.

— Будемо вважати так, – схрестила пальці на животі.

— А ви?

— Різель, – відповіла дівчина, усміхнувшись, – будемо знайомі.

— Різель… – повторив Леонід Ігоревич, – ви не схожі на іноземку, та й акценту зовсім немає, хто дав вам це ім’я?

— Не знаю, – легко промовила вона, – я просто знаю, що це моє ім’я, що воно було таким, таким і залишиться.

— Звісно, ви знаєте, – він усміхнувся, – було б дуже дивно, якби ви не знали свого імені.

— Згодна з вами, – дівчина перевела погляд вперед, – захід красивий.

 Вчений повернув голову на незвичайно красиве, заворожуюче небо:

— І справді. Червоний, – розчаровано промовив він, – прохолодно завтра буде.

— Наче зрозуміла Маленького Принца, – тихо сказала брюнетка, глибоко вдихаючи.

— Скажіть, Різель, чому ви підійшли саме до мене? – Леонід Ігоревич складав руки в замок на коліні, – а раптом у мене погані наміри? Зараз, знаєте, час неспокійний, страшно з незнайомцями розмовляти. Ви не подумайте нічого поганого, мені справді цікаво, чому саме я? Навколо стільки молодих хлопців вашого віку, музикантів, ті ж художники.

— Мені здалося, що тільки з вами можна спокійно поговорити, – вона зітхнула, – молоді матусі будуть розповідати про своїх дітей, хлопці – контакти просити, а дівчата просто не впустять у свою компанію. Залишаєтесь тільки ви, Леонід Ігоревич. А ви не схожі на людину з поганими намірами, не вигадуйте.

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина з головою собаки, Сімон Розебель», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дівчина з головою собаки, Сімон Розебель» жанру - 💙 Містика/Жахи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина з головою собаки, Сімон Розебель"