Читати книгу - "Привіт, море! Я повернулась, Марі Лі"

- Матвію, що це таке? Чому не слухаєшся маму? – поривчасто закричала я, захекавшись від швидкої ходи – Ти ж бачиш, що попереду сходи. Не можна так швидко бігати!

- Мамусю, пусти. – син почав щосили вириватися – Я хосю до моля!

- Спочатку потрібно спуститися. – я міцно схопила його за руку – Обережно переступай східцями. Тут крутий спуск.

Опинившись, нарешті, внизу я тільки й встигла, що накинути на малесеньку голову капелюха і крикнути вслід:

- Не заходь далеко у воду! Там глибоко!

Сивочолі бабусі в купальниках, які сиділи неподалік, з розумінням посміхнулися. А син тим часом мчав назустріч морю ніби метелик на вогонь.

Глибоко зітхнувши і приречено мотнувши головою, я скинула сандалі і попленталася за Матвієм.

Кинувши швидкий погляд на сина, який бавився з прибоєм, я, нарешті, змогла роздивитися все довкола. Геть не відчуваючи гарячої гальки під ногами та не звертаючи увагу на пекуче сонце, я повільно оглянула кожну деталь, яку до цього тримала у своїй пам’яті: прибережні кафешки, яких зі сторони моря підтримували високі палі, дитяча гірка із невеличким басейном, дерев’яний пірс, до якого були прив’язані моторні човни, галасливі туристи на банані, тоненький гірський струмочок, який неподалік впадав у море. А далі, по праву руку, геть далеко на горизонті виднілася гора Аю-Даг, яка нагадувала спину величезного ведмедя, що схилився на водопій.

Зовсім не звертаючи увагу на майже повністю забитий пляж, я широко розкинула руки і, прикривши від емоцій очі, голосно прокричала:

- Привіт, море! Я повернулась.