Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

І це дійсно так. Уздовж низьких дерев'яних балок були натягнуті гірлянди теплого світла, що м'яко освітлювали простір. Старі коробки сусідили з сучасними речами: ноутбук на маленькому столі, поруч із стосом вінтажних вінілових платівок (колекція бабусі), а на полицях – книги з різними закладками та пара горняток з підсохлими слідами кави (це вже я замурзала). 

У кутку стояло широке крісло-пуф, обкладене подушками, і м'який плед, що сповзав на дерев'яну підлогу. Під ногами лежав килим із геометричним візерунком, додаючи затишку. На стіні я приліпила карту світу, постери з надихаючими цитатами і декілька фотографії з Трейсі та Даніелем. Через панорамне вікно в даху видно було нічне місто: мерехтливі вогні, рух машин, і все це здавалося таким далеким, наче ти в іншій реальності.

Горище стало моїм укриттям, де можна відчути, як час сповільнюється, і повернути собі трохи свободи від суєти зовнішнього світу. Або ж просто втекти від реальності, от як зараз. 

Слова Даніеля зачепили мене доволі сильно. Якби я почула ці слова від незнайомої мені людини, то навіть не звернула б уваги, але це сказав мій хлопець. Хлопець, чия думка мені не байдужа. 

– Келі, я не хотів.. це випадково. 

– Я буду спати тут, тож лягай без мене. – Кричу у відповідь, бо інакше він не почує. 

– Ти мала дитина? Келі… Чорт, як хочеш! – Спускається сходами донизу. 

Навіть не вибачився. Наші стосунки стаю все гіршими. Що це означає для нас? Кінець? Чи ми зможемо подолати цей складний період? 

♡♡♡ 

Коли я прокинулася зранку, то Даніель вже пішов на роботу. Навіть не залишив ніякої записки, як зазвичай робив після наших сварок. У цей момент я хотіла записати йому голосове повідомлення, але стрималася. Це ж все мій “жахливий характер”, не буду зайвий раз показувати його. 

Діставши склянку я налила туди холодної води і спустошила її за один раз. І потім повторила ту саму дію, ще два рази. Простіше було випити з пляшки. 

Їсти не хотіла, тож просто взяла собі яблуко і пішла до нашої з Даніелем спальні. Ліжко було застелене, але криво і видно, що він дуже поспішав коли робив це. 

Зателенькав мій мобільний, невідомий номер, я майже відразу відповіла.

– Вітаю.

– Це Келі Шерідан? – Жіночий голос. Доволі приємний.

– А хто питає? 

– Моє прізвище Чандлер, – ніби це має мені щось сказати. – Софія Чандлер. 

– Гаразд. З якого приводу телефонуєте? 

– Хочу запропонувати Вам роботу.

– Ні..

– Роботу нянею. – Я подумала, це знову ескорт. – Актуально для Вас? 

Няня це “низька” робота чи ні? Відганяю такі думки від себе і відповідаю: 

– Так, я уважно слухаю.