Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бодай Будка, Наталя Василівна Бабіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Бодай Будка, Наталя Василівна Бабіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бодай Будка" автора Наталя Василівна Бабіна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 66
Перейти на сторінку:
недоліки Будки.

Ось так усе почалося, і саме тому вже місяцем пізніше…

Кидай зерня повідомлення

…я йшла колієм і декламувала:

                            Стоїть гора серед гаю,

                            Для чого – не знаю.

                            Скотилася з гори сливкою,

                            Обернулася дівкою.

Я, п’ятдесятирічна, трохи калічна Алка Бобильова, йду, прикульгую, колієм із Добратич на Будку, по розпечених літнім світилом шпалах, шкандибаю поміж двох нагрітих ним же рейок. Сьогодні я відчуваю, що час до мене приязний. Наш колій прокладений ще за царя – і має приблизно такий самий вигляд, приблизно так само використовується. Вранці та ввечері котиться по ньому дизель-поїзд сполученням Брест – Влодава (хоча до Влодави, яка опинулася на польському боці кордону, він давно не доходить, доходить тільки до Томашовки), а близько полудня електровоз протягає невеличкий вантажний потяжок. Доки Добратичі не набули на картах Білгеодезії позначку нежил., діти, які приїжджали до бабусь на канікули, обов’язково вибігали до колію помахати потягам – і машиністи обов’язково висвистували їм вітання навзаєм. На дрібний гравій колію напливають з лісу хвилі порослі молодих бар’яків, очитків, лугової гвоздики. Пахне смолою шпальною та бар’яковою, чебрецем, гарячим піском. Буває, я легко говорю віршами. Зараз саме така часина. І хоча говорити мені немає з ким, я розмовляю сама з собою, дурію, веселюся.

                            Встала, стрепенулася,

                            Хороше впранулася.

                            Сіла на загату —

                            Купила собі хату.

У целофановому пакеті, завернутому в полотняну торбину, що схована в маленьку торбочку, покладену в велику торбу, я несу з собою 20 тисяч доларів готівкою. Гешефти та гештальти. Саме стільки коштує Будка, яку ото сьогодні я собі купляю. Будка, любов моя. Перша нерухомість, яку набуваю я в свої п’ятдесят для себе, – саме я, саме для себе; бо раніше або я набувала для когось, або для мене хтось.

                            Хтось когось просив купити

                            Як не хату, то хоч квіти.

                            Не квітків, а не хатів

                            Хтось комуся не купив!

Так чи так, зерня повідомлення Зорі-над-Бугом впало на плідний ґрунт.

«Будка» – це місцева жаргонна назва оселі біля залізниці. Виникла вона з давнього польського бюрократичного терміна: за Польщею «будками клейовими» називали типове службове житло для сімей залізничників – будинки, що стояли безпосередньо біля колії. Одна така «будка колейова» – наша – неподалік Добратичей, на сімнадцятому кілометрі залізниці Брест – Влодава. Ми називали її просто Будкою. Кам’яний, побілений дім на дві квартири, з господарськими будівлями у вигляді клуні та обори, з лавками біля дому та старим садом, де яблуні більше подібні на дуби, з флігелем, у якому зберігався різний залізничний інвентар.

У часи мого дитинства тут жила «колійова» Жоська та її діти – Тоня та Тарас. Ми з Влянкою бігали до них щодня, щодня ж Тарас і Тоня прибігали до нас. Багато що зв’язано в мене з Будкою. Саме на Будці вперше в житті, в сім років, я покоштувала горілку, яка за тридцять років по тому довела мене до алкоголізму… Тарас тут одного разу врятував мені життя, оборонивши від Мухтара. Сліди зубів цього вовкодава досі в мене на шкурі м’якого, говорячи інтелігентно, місця… Після сім’я їхня кудись з’їхала… Де віте13 тепер, Тарас і Тоня?

Хоча цю Будку побудували поляки під час санації, але чула я, що й за царським часом, і навіть раніше, тут стояла хата, де одвіку жила якась сім’я, вроді би якоїсь Наталки Чорної-Книги; але докладно я про це мало знаю; можна буде в Оксанки розпитати.

А взагалі це місце здавна називалося Лисячий Хвіст.

Хвіст, хвіст. Я прислухалася до свистючого слова, куштуючи на смак. Слово з інших часів; із часів, коли дощ імжив над невеличкім полем та неосяжним болотом, над тонкою вбитою стежиною, якою їхав-цокав кінний загін; з часів, коли старі люди були завжди розумніші за молодих; із минулого, яке ми стратили – у всіх сенсах цього слова; відрубали йому голову, підрубали лисові його хвоста. «Миколо, ти відаїш, як кляті москалі на хвіст кажуть? – Ні, а як? – Хво-о-ост».

Н-да уж. А я ще пам’ятаю непідрубані ті часи.

Але нехай, пішли далій. Для чого вернемося назад.

                            В тій норі на горі

                            Точить лис пазурі.

                            Пробігав під мостом —

                            Помахав мені хвостом.

                            То є лис Микита —

                            Три рази дупа бита.

Тепер тут кажуть «хвост» та «ліс» – через «і». З Вікіпедії: «Лис Никита – вымышленный лис из сказки Ивана Франко»… Хто тут пам’ятає тепер про Івана Франка, Тараса Шевченка, про Квітку, значить, Основ’яненка? Хто чув про експресивного Сосюру? Про Стуса? Про Лесю, що отут-о поруч жила? Немає більше ні лиса, ні його хвоста, ні Лисячого Хвоста, а навіть й назва «Будка» доживає. Але це вважається нехтовно дрібним наслідком величного тектонічного зрушення. Не знаємо цих, знаємо інших; не говоримо своєю мовою, то говоримо іншою – стільки й біди.

Так я міркувала сама собі, підстрибуючи по шпалах.

Мені зоставалося до Будки немніжко – садиба вже добре була видна. От тільки перейду невеличкий місток над давно пересохлою річкою – а там ще метрів з триста. Я дрібно перебирала ногами, намагаючись ступати по шпалах. І раптом почула, що хтось плаче – тонко, тихо, як міг би плакати син Марії Сєргуц, героїні роману, який я пишу.

Я спинилася. Що таке? Огляділася. Ніде нікого. Яркий літній день, вітерець колише траву. Раптом хтось покликав мене на ім’я – я здригнулася і знов огляділася. Ніде нікого. То мені почулося, зрозуміла я, – буває таке, коли в літній, обов’язково гарячий день, обов’язково на пустій дорозі раптом чуєш, як хтось кличе тебе на ім’я; кажуть, що то смерть твоя… Гульливий, віршовий настрій мій випарився. Раптом мені показалося, що біля мене щось якби мигонуло; якийсь рух, якийсь проблиск. Але ні, дійсно, ніде нікого. Я стояла якраз біля мостика; з-під його зітхнуло, потягнуло холодом… Мені чомусь зробилося страшно, але я взяла себе в руки, спустилася в долину і зазирнула під мостик. Мостик – то не зовсім мостик, насправді то такий забетонований тунель під колієм, колись по ньому текла річка, а тепер по тунелю могла проїхати, скажімо, легкова машина чи пройти, не нахиляючись, можна було б, але зараз той тунель був абсолютно пустий, я бачила його наскрізь. Нікого й нічого.

Тиша. Раптом мені подалося, що тиша ховає в собі погрозу, і я хутчій-хутчій побігла на Будку. Внутрішній голос казав, що цей випадок – кепська прикмета, яка віщує, що не варто купляти Будку, ще не пізно відмовитися… Але ніяко було перед людьми, з якими домовилася; негарно, так не робиться, буду виглядати дурною.

Мусить, краще б я прислухалася до внутрішнього голосу.

Хоча, за великим рахунком, це б нічого не змінило, скажу я тепер, по всьому.

Що ж, угоду на продаж/купівлю Будки було укладено та підписано, гроші вийняті з пакетів, перераховані та передані вічно

1 2 3 4 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бодай Будка, Наталя Василівна Бабіна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Бодай Будка, Наталя Василівна Бабіна» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Бодай Будка, Наталя Василівна Бабіна"