Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Карма небесна , Кирило Легович 📚 - Українською

Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карма небесна" автора Кирило Легович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 35
Перейти на сторінку:
Розділ третій 

 

Розділ третій 

 

Він знову кинув погляд  в Артема. Давид завжди любив глузувати над своїм другом. То скаже, що його шукав директор школи, і той сам зайшов до її кабінету з намаганнями запитати, що ванна від нього хоче. То розлити воду на парті Артема, аби він не помітив і намочив зошит. Всяких приколів будо по малу, та один з них був настільки жорсткий, що чоловік досі пам’ятає його. 

Тоді було літо. Вони щойно закінчили восьмий клас. Дитячі веселощі в повному оберті. Артем разом з Давидом, Олегом й Іваном пішли прогулятися по місту. Погода була чудова: на дворі гріло тепле сонечко і, завдяки легенькому вітерцю,  день був трішечки прохолодним.  Вони гуляли центральною вулицею, пили пиво в парку, яке їм купив старший брат Івана, і насолоджувалися днем. Але як завжди, хлопці не могли  подразнити Артема: 

-Я сподіваюся нас тату ніхто не побачить?- з обережністю дістаючи з пакетика  «Львівське світле» промовив Іван, споглядаючи по різним сторонам. 

-Хоч ми й малолюднім місці, але тут багато хто може нас помітити,- сказав Давид дивлячись на дволітрову пляшку холодного пива як на діамант. 

-Кожному по стаканчику, - дістаючи з пакета пластикові стакани мовив Олег. 

-А суха, су-су. Бляха, сухарррики? - ледь вимовляючи це слово промовив Артем. 

-Ахаха, я з тебе не можу,- зареготала Давид разом з іншими.- Зараз дістанемо. Нумо, Іва, наливай, а то слина тече. 

Хлопці пили пиво і заїдати його сухариками - підлітковий вік завжди шукає чогось забороненого. Вони сиділи десь з десять хвилин. На чотирьох вони змогли випити трохи менше половини пляшки. 

-Ой! Тут скільки ще роботи!- дивлячись на  пиво сказав Олег. 

-Хтось буде?- дістаючи з кишені викрадену у брата цигарку мовив Іван. 

-З капсулою? 

-Ну звичайно, Артеме, як ти любиш! 

Хлопці почали курити сигарету. Кожен робив по декілька тяг по черзі. Артем був останнім, та він й так отримував задоволення від запаху ягідної капсули. 

-Тримай!- спльовуючи, дав сигарету Артему Давид. 

Йому залишалося докурити якихось декілька  тяг. Та на горизонті паркової доріжки Давид побач свою та Артемову сусідку по під’їзду, тітку Вероніку. До того ж вона добре спілкувалася з батьками  обох підлітків. 

-Хлопці, я піду коня припаркую,- встаючи  промовив Давид. 

-О, я з тобою піду, а то теж хочеться,- сказав Олег. 

-На тоді, Артеме, сиди й сторожуй наше добро, а то я теж хочу,- мовив Іван. 

-От ще ті сцикуни!- сказав Артем. 

Хлопці пішли, і той залишився єдиним на лавці. Він дивився по сторонах і не зміг розгледіти знайоме лице. Артем мав проблеми з зором. У далині він майже нічого не бачив, крім розмазаних предметів. Хлопець розгледів лице своєї сусідки,  коли та підходила до лавки. Тоді хлопець пожалкував, що не одягнув свої окуляри. 

-Артеме, привіт! - здивовано  почала пані Вероніка.- А що ти ту робиш? 

-Я?- невпевнено почав Артем, намагаючись знайти в своїй голові бодай якийсь варіант відмахування. - Та ось сторрожую. 

-Пиво? 

-Так! я тут ходив і якийсь дядько попрросив наглянути поки він кудись відійде. 

-Ммм, я тебе зрозуміла, - з посмішкою на лиці пішла далі тітка Вероніка. 

Артем зітхнув з полегшенням.  Та страх  панував у його душі.  Вона ж може розказати батькам. Ось уже й хлопці підійшли до лави. 

-Ну вам і пощастило! 

-Когось побачив?- запитав Давид. 

-Так, тітку Вероніку. 

-Ооой! Це біда. А що ти хоч сказав? 

-Що дядько попросив наглянути за добром, поки той кудись відійшов. 

-Оригінально, - з сарказмом мовив Олег. 

Вони допили пиво і далі пішли гуляти містом. Уже вечоріло. Червоне сонце світило своїми  останніми хвилинами  й ніби прощалося з землею. Хлопці підійшли до моста. Він був пішохідним і з’єднував два береги міста. Вода була метр від мосту. Часто з нього стрибали люди. Колись і Артем хотів це зробити, але забоявся, і пішов входити в воду з берега. Тоді поруч з ним разом з його батьками був Давид. Ця подія торішній давності довго запам’яталася другові Артема. Після цього той дражнив хлопця, говорячи: «Чому Атем Моклий боїться водички?». 

На мосту нікого не було. Хлопці стали посередині дороги й мовчки споглядали на жовтогаряче сонце, яке потроху сідало й забирало свої проміння тепла. 

-Пам’ятаєш, Атеме, цей міст? - порушуючи тишу сказав Давид, дивлячись на власне відображення в воді. 

-Та ну, я ж тоді боявся. 

-А зараз би пригнув? 

-Ти що, звичайно ж ні! Он яка погода, тепло, звичайно, та вітер холодний дує. 

-Хм, це точно. 

Артем взявся за перило на мосту й  почав гойдався туди-сюди. У момент, коли більша частина тіла хлопця знаходилася над водою, Давид зіштовхнув руку так, що Артем не міг втримати рівновагу. Хлопець головою  впав прямо в річку.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карма небесна , Кирило Легович», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Карма небесна , Кирило Легович» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Карма небесна , Кирило Легович"