Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Рекурсія, Блейк Крауч 📚 - Українською

Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рекурсія" автора Блейк Крауч. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 80
Перейти на сторінку:
наберу тебе ввечері, коли буду вдома, — обіцяє вона.

— Домовились.

— Скажи, будь ласка, мамі, що я її люблю.

— Скажу. Але вона й так це знає.

* * *

За чотири години в надрах неврологічного корпусу в Пало-Альто, коли Гелена вивчає ментограму викликаного страхом спогаду в миші — зображення підсвічених флуоресцентним сяйвом нейронів, пов’язаних хитросплетінням синапсів, — на порозі її кабінету з’являється незнайомець.

Відірвавши погляд від монітора, вона бачить чоловіка в бавовняних штанах, білій футболці та з усмішкою на кілька тонів білішою, ніж слід.

— Гелена Сміт? — питає незнайомець.

— Так.

— Чжи Ун Черкавер. Знайдете трохи часу для розмови?

— Лабораторія охороняється. Хто вас сюди впустив?

— Вибачте, що без запрошення, але, здається, я зможу вас зацікавити.

Гелена може попросити його залишити приміщення чи викликати охорону.

Однак чоловік не здається небезпечним.

— Ну добре, — каже вона. Раптом Гелена уявляє, що за картина відкривається очам незнайомця: мрія скнари, жах клаустрофоба, на який перетворився її кабінет, без вікон, захаращений, з пофарбованими стінами зі шлакоблоків. Відчуття клаустрофобії посилювали стоси коробок із тисячами рефератів і статей (три фути заввишки, два фути завширшки), якими був оточений її стіл.

— Вибачте за гармидер. Зараз я звільню місце.

— Не хвилюйтесь, я сам.

Чжи Ун дотягується до складаного крісла та сідає навпроти неї.

Його очі блукають по стінах, майже цілком укритих чіткими, з високою розділовою здатністю картинками мишачих ментограм і нейронних випалин у людей, хворих на деменцію та хворобу Альцгеймера.

— Чим можу вам допомогти? — запитує вона.

— Мій роботодавець у захваті від вашої статті про візуалізацію спогадів, надрукованої в «Нейроні»[4].

— Ваш роботодавець має ім’я?

— Е-е, це залежить…

— Від чого?..

— Від того, як складеться наша бесіда.

— Чому я взагалі маю розмовляти з кимось, не знаючи, кого він представляє?

— Бо гроші, які виділив вам Стенфорд, закінчуються за півтора місяця.

Вона підіймає брову.

— Мій бос щедро платить мені за те, щоб я знав усі таємниці тих, хто його цікавить, — додає Чжи Ун.

— Ви хоч самі зрозуміли, в чому щойно зізналися?

Чжи Ун витягує зі шкіряної сумки темно-синю теку.

Її заявка.

— Точно! — вигукує вона. — Ви з «Маунтінсайд капітал»!

— Ні. І фінансувати вас вони не будуть.

— Тоді звідки у вас це?

— Це не суттєво. Просто ніхто не буде вас фінансувати.

— Звідки ви знаєте?

— Звідси. — Він кидає її заявку на захаращений стіл. — Це курям на сміх. Просто продовження того, що ви робили у Стенфорді останні три роки. Бракує амбіцій. Вам тридцять вісім, а в академічних колах це як дев’яносто. Не за горами той день, коли ви прокинетесь і зрозумієте, що найкращі дні вже позаду. Що ви змарнували…

— Я думаю, вам краще піти.

— Вибачте, коли образив. Якщо дозволите, я скажу, в чому ваша проблема: ви не наважуєтесь попросити того, чого насправді потребуєте.

У Гелени чомусь виникає думка, що незнайомець глузує з неї. Вона розуміє, що не треба танцювати під його дудку, та нічого не може вдіяти.

— Чому це я боюся попросити?

— Бо ваші забаганки обійдуться в круглу суму. І йдеться не про семизначне число. Дев’ять знаків як мінімум. А може, всі десять. Потрібна команда програмувальників, яка напише алгоритми для комплексної каталогізації та проєкціювання пам’яті. Обладнання для експериментів з людьми.

Гелена дивиться на нього через стіл.

— Про експерименти за участі людей у моїй заявці не було жодного слова.

— А якщо я скажу, що ми дамо вам усе, чого ви попросите? Необмежене фінансування. Вас таке зацікавить?

Серце в Гелени б’ється дедалі швидше.

Невже це відбувається ось так?

Гелена думає про крісло вартістю п’ятдесят мільйонів доларів, створити яке мріяла відтоді, як у матері почалися проблеми з пам’яттю. Це дивно, але досі вона не уявляла його як щось реальне — тільки як креслення в заявці на патент, що вона подасть одного дня. Вже була готова назва: «Імерсивна платформа для проєкціювання недискретних спорадичних ремінісценцій».

— Гелено?

— Якщо я скажу так, ви назвете свого боса?

— Так.

— Тоді так.

Він називає.

Коли її щелепа вертається на місце, Чжи Ун видобуває із сумки інший документ і простягає їй поверх коробок з паперами.

— Що це таке? — запитує Гелена.

— Угода про наймання і про конфіденційність. Без права внесення змін. Гадаю, ви погодитеся, що умови напрочуд щедрі.

Баррі

4 листопада 2018 року

Кав’ярня розташована у мальовничому місці на березі Гудзону, нижче Вест-Сайдського шосе. Баррі приходить за п’ять хвилин до призначеного часу, та Джулія вже сидить за столиком під парасолькою. Вони обіймаються, коротко й легенько, ніби зроблені не з плоті, а зі скла.

— Радий тебе бачити, — каже Баррі.

— І я рада, що ти прийшов.

Вони сідають. Підскакує офіціант, приймає замовлення.

— Як Ентоні? — цікавиться Баррі.

— Чудово. Переоблаштовує фоє в Льюїс-білдингу. А ти? Як робота?

Баррі вирішує нічого не казати про невдалу спробу запобігти самогубству, що сталося позавчора. Чекаючи на каву, вони теревенять про те про се. Сьогодні неділя, в кав’ярні повно народу — люди прийшли на бранч[5]. За кожним столиком, куди не кинь оком, киплять розмови, ллється сміх, і лише вони тихенько попивають каву в затінку.

Стільки тем для розмови — і нічого сказати одне одному!

Баррі відмахується від метелика, що пурхає над головою.

Часом ночами він у найменших подробицях уявляє собі розмову із Джулією. Спочатку виливає перед нею душу він — біль, гнів, любов, що назбиралися за весь цей час, — потім те саме робить вона. І врешті настає мить, коли він розуміє її, а вона — його.

Та всі такі бесіди залишаються лише в його уяві. Баррі не може змусити себе сказати, що в нього на серці, яке стиснулося й замкнулося від світу, взявшись рубцями. Його вже не доймає почуття ніяковості, як бувало раніше. Баррі змирився з думкою, що невдачі — невіддільна частина життя, і часом ці невдачі — люди, яких ви любили.

— Цікаво, чим вона займалася б тепер? — питає Джулія.

— Сподіваюся, сиділа б разом з нами.

— Я про роботу.

— А-а… Була б юристкою, ким же ще.

Джулія сміється. Цей сміх — один з найкращих звуків, які були в його житті, Баррі вже й не згадає, коли чув його востаннє. Прекрасний — і водночас руйнівний. Схожий на потаємне віконце в людині, яку ти колись знав.

— Вона сперечалася через що завгодно, — каже Джулія. — І зазвичай перемагала.

— Ми були для неї слабаками.

— Не ми — один із нас.

— Хто? Я? — удавано обурюється Баррі.

— Вона вже в п’ять років розуміла,

1 2 3 4 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рекурсія, Блейк Крауч», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Рекурсія, Блейк Крауч» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Рекурсія, Блейк Крауч"