Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

Від Крижаного краю до Лорських боліт і від Маріуських непрохідних гір до теплого й благодатного Тихого моря простягнулися людські землі. Давно прибули сюди люди на трьох десятках великих скрипучих кораблів, та так і залишилися. Що гнало їх, найперших поселенців, у далечінь від власної домівки, вже жодні хроніки та літописи не розкажуть. Але відтоді минуло понад п'ять століть, якщо Пенсі, звісно, не зраджує пам'ять. Чимало часу. Достатньо, щоб з'явилися великі міста і дрібні поселення, пролягли дороги, а люди стали досить сильні і численні, щоб пройти ці землі з півночі на південь і зі сходу на захід. Відтоді інших прибулих не було, отже, тікали ті перші від чогось страшного. Тут, на нових землях, вони знайшли порятунок і новий дім.

Чорні ліси довго стояли без діла: вистачало і звичайних гаїв та лісів, щоб прогодувати себе й облаштувати житло. Та й мало кому захочеться сунутися в моторошну гущавину без особливої на те причини. Коли ж перші мисливці зрозуміли, що саме потрапило до їхніх рук, які є дивності і що можна знайти в руїнах, з'явилися сотні охочих ризикнути своїм життям і при цьому заробити гроші. Минуло ще трохи часу — утворився союз мисливців, і вже Пенсі, як мисливиця на дивності, складає пакунок із контрактом на потрібну клієнту дивність у внутрішню кишеню куртки та готує спорядження для полювання.

Весь ліс на Людожерському перевалі Чорний: розрослася похмура гущавина, крони дерев сильно переплітаються, та так, що і влітку, і взимку в лісі непроглядна темрява. І тільки коли випаде сніг, білий і яскравий, є сенс іти всередину. Тому мисливці в подібних місцях з'являються з холодами: чекають, доки все вкриється кучугурами, розвідують старі стежки, торують нові та приступають до полювання.

Аж до того моменту, як сніг стане м'яким і покажеться чорна земля, спуститися з перевалу неможливо. Надто вже великий ризик не дійти. Перші роки самостійного полювання Пенсі все ніяк не могла розрахувати кількість грошей, необхідних, щоб прожити тут всю зиму, й останні тижні до весни та відкриття спуску в долину сиділа ледь не впроголодь. У борг на перевалі давали рідко, а мисливцям і того рідше. Робота тут небезпечна: трапитися може всяке. На очах у Пенсі двох людей із дружнього загону потягло під сніг. Тіл так і не знайшли. А скільки таких випадків трапляється за зиму, нікому й не підрахувати толком.

Ліс підступає до поселення дуже близько, ніби нависає над ним, тягне життя з людей, що живуть тут, поглинає вогні у вікнах і остуджує подих. Пенсі поправляє лижі — короткі, широкі й добре змащені, — закидає рюкзак за спину і кріпить до пояса повід саней із припасами, наметом і пастками. Короткі палиці під рукою так само як і вогнестріл, і широкий ніж.

Перший крок під чорне переплетіння гілок найстрашніший. Пенсі не може позбутися думок, що вона не готова і не все продумала. Але тут головне — продовжувати рух і зосередитися на стежці та оточенні, інакше паніки навряд чи вдасться позбутися. З неспокійним серцем, нетверезим розумом і в крайній люті в Чорні ліси краще не входити. Кожному мисливцеві це відомо, але на ділі навряд чи це когось хвилює.

Пенсі миготить сірою тінню на тлі вугільно чорних дерев і тьмяно-білого снігу. Її одяг — це плід тривалих досліджень і пошуків. Не так просто підібрати колір і матеріал, необхідно також подбати про легкість рухів і тепло. Звичайно, старші родичі готові поділитися своїм досвідом, але Пенсі хочеться зробити все самій. На екіпірування йде велика частина її заробітку, і воно того варте. У тиші лісу кожен зайвий звук або запах, кожен надто явний рух може вказати дивності на мисливця, видати його, а далі — тільки смерть.

Пенсі уважно вдивляється в сніг, читає сліди, не поспішає. Поки що навколо тільки ближній Чорний ліс, торований і вже знайомий. Тут небезпека може загрожувати тільки дурним новачкам і явним самогубцям. Вона акуратно об'їжджає занедбане гніздо курдарки, ця дивність відчує непроханого гостя навіть через місяці. Довго петляє, замітаючи сліди, через стежки дрібних сагаліків. Їх добре ловити на рибу, а шкурки мають непоганий попит у містах Східного Мікада. Минулого року Пенсі саме так і вчинила: важке, одноманітне й кропітке полювання виправдалося сповна. Але немає сенсу два роки поспіль намагатися ловити один і той самий вид дивностей. Ось і зараз вона відчуває: сагаліки пішли — чи то далі від небезпеки, чи то підкоряючись якимось своїм дивностним інстинктам.

Усередині Пенсі цокає годинник. Без нього вона б ніколи не наважилася взятися за цей контракт і перевірити розповідь пана Лежича. У лісі легко заплутати, збитися зі стежки або переоцінити свої сили. А от Пенсі не потрібні хитрощі на кшталт лічби в голові, стародавніх амулетів, хімічних годинників чи новомодних механічних. У дитинстві вона навіть не здогадувалася, що інші не можуть так відраховувати час. Довго не могла змиритися зі своєю особливістю, але потім корисність цієї навички переважила дивацтво. Через кожні три години — короткий привал. Через чотири привали — пошук місця й облаштування на нічліг.

Пенсі дихає цим, живе полюванням, це все, що вона вміє робити. У простому людському світі їй не особливо легко. У прийомній сім'ї дарували тепло, вчили виживати і стежили за здоров'ям. Вона навіть не уявляла собі іншого шляху в житті, крім полювання. Але не все так чудово, як розповідається в плітках і казочках. Звісно, є Щасливці — ті, чиї імена знають навіть у найвіддаленіших від Чорних лісів місцях. Їм дано і багатство, і шану. Але частіше мисливці не доживають і до тридцяти, частка з тих, хто дожив, залишаються покаліченими і опиняються викинутими ніби риба на берег, нездатними на звичайне життя. А ще серед мисливців кожен другий — неписьменний, а кожен п'ятий із тих, хто знає грамоту, — читає насилу. Пенсі свого часу довелося заново вчитися говорити і читати, а пише вона досі невпевнено. Можливо, якби в неї були книжки...