Читати книгу - "Про Грибочка і Листочка , Radka"

Новий день настав несподівано. У лісі вже було досить світло, але Грибочок не міг поворухнутися – він замерз.
— Листочку, рятуй! — приглушеним голосом промовив Боровичок.
— Що сталося? — сонно пробурмотів той.
— Я не можу рухатися!
— Що?! – не зрозумів Листочок.
Він розплющив очі й здивовано поглянув на друга. Грибочок увесь блищав, мов скляний. Його капелюшок і ніжка, вкриті інеєм, переливалися в променях ранкового сонця.
— Ой, який ти гарний! — захоплено вигукнув Листочок.
— Не смійся! Допоможи! — не вгавав Грибочок.
— На жаль, я не можу тобі допомогти. Вночі було дуже холодно, і ти закрижанів. Але не турбуйся! Сонечко підніметься вище й розчаклує тебе.
— Ну добре… А ти чому не замерз?
— Я ж Листочок! І не простий, а дубовий! Нас так просто не заморозиш!
— По-ща-сти-ло тобі… — промовив Грибочок, намагаючись хоч трохи поворухнутися.
Він терпляче підставляв свого капелюшка під сонячні промені, і вони лагідно торкалися його, пробуджуючи до життя. Незабаром він і сам не помітив, як розтанув.
— Годі вже засмагати! Давай умиватися й снідати! — весело озвався Листочок.
Сьогодні вони почувалися напрочуд радісно. Все довкола здавалося особливим: морозне повітря, неймовірні кольори, чарівні звуки і сонечко усміхалося всім навколо.
— Листочку, скажи, а чому сьогодні такий веселий день?
— Хм… Це сонечко винне! Воно дарує всім чудовий настрій. Усі живі створіння намагаються якнайбільше набратися його тепла й сили. Адже взимку сонця буде зовсім мало… — пояснив Листочок.
— Як шкода… А можна його якось затримати на небі, друже?
— Ти смішний! Воно ж не на небі, а в космосі. Як його там затримаєш?
— Космос? А що це таке? — зацікавлено запитав Грибочок.
І Листок почав розповідати: про Сонячну систему, зміну пір року і навіть про далекі галактики. Грибочок слухав уважно, бо йому було цікаво дізнаватися щось нове.
Так, цікаво і весело, минав їхній день. Аж раптом друзі почули незвичний шум, що швидко наближався.
— Це що, грибімники? — запитав Грибочок.
— Ні, — стривожено відповів Листок. — Це щось інше…
— Що? — прошепотів Грибок.
— Це… це дикі свині!
— А вони небезпечні? — на всяк випадок уточнив Грибочок.
— Вони можуть не тільки тебе з'їсти, а й просто збити з ніг. Бо коли несуться табунцем — нічого навколо не помічають! — попередив Листочок.
— Ой лишенько… — Грибочок аж заплющив оченята.
До них наближалася ціла зграя: десятеро руденьких, веселих поросят разом із матусею. Вони пищали, рохкали, штовхалися і бігали лісом без жодного ладу. Половина вже промчала повз, коли раптом одне поросятко різко зупинилося і почало обнюхувати Грибочка.
— Ти їстівний? — поцікавилося воно.
— Напевно… — розгублено відповів Грибочок.
— А смачний? — не вгамовувалося порося.
— Ні! — категорично заперечив Боровичок.
— Ой, та я сьогодні вже так наївся, що смаку не розбираю! Але матуся Хрюся каже багато їсти, щоб запастися жирком на зиму й вирости великим вепром! — похвалилося поросятко.
— Ну звісно, — підтакнув Листочок. — Тож біжи, шукай щось смачненьке.
— Та іду-іду. Бувайте!
— І ти бувай, — відказав Грибочок.
Коли поросятко зникло між дерев, він полегшено зітхнув:
— Фух, знову ледве не з'їли…
— Це ж ліс, — усміхнувся Листочок. — Тут хтось когось постійно хоче з’їсти.
— Ой, Листочку, давай краще спати…
— Гарна думка.
Грибочок зручно вмостився під дубовим листочком, заплющив очі й уже за мить поринув у сон. А Листочок ще трохи погойдувався на його капелюшку, слухаючи лісові звуки. Вечір огорнув їх темрявою, а вітерець наспівував колискову…