Читати книгу - "N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi"

Темрява космосу розтягнулася за ілюмінаторами, безмежна і непорушна, в той час як шатл “N.A.S.T.R.O.M.A.” впевнено рухався до своєї мети. Це була перша подорож людства за межі Сонячної системи, і її учасники стали частиною експерименту, який міг або назавжди змінити майбутнє людства, або обернутися трагедією. На борту перебувало лише двадцять. Вчені, інженери, медики, пілоти — усі вони були обрані з тисяч претендентів, щоб упевнено крокувати назустріч невідомому. 
На кухні Марк сидів за круглим столом, погойдуючи чашку кави в руці. Його погляд ковзав по екранах, що транслювали дані про стан корабля. Зелені індикатори свідчили про бездоганну роботу всіх систем. Повітря в приміщенні пахло стерильністю, яку перебивали лише слабкі аромати їжі та техніки. 
— Ідеальна місія, як на мене, — Марк відкинувся на спинку крісла, усміхаючись. — Двигун працює, як годинник. Системи життєзабезпечення — бездоганні. А припасів у нас стільки, що можна ще й вечірку влаштувати. 
Чарлі, який сидів навпроти, скептично підняв брову, тримаючи в руках планшет із технічними даними. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах блищали нотки тривоги. 
— Ти занадто розслаблений, Марк, — пробурмотів він. — Не знаю, чи варто бути настільки впевненим. Це перший міжзоряний політ в історії людства. Ми в буквальному сенсі йдемо туди, де ніхто раніше не був. 
Ризик... колосальний. 
— І що з того? — Марк поставив чашку на стіл, нахилившись ближче до друга. — Ми знали, на що йшли, коли погоджувалися. Але подивися навколо: усе працює ідеально. Цей корабель створений, щоб витримати будь-що. 
Чарлі зітхнув, підперши голову рукою. 
— Я розумію, що все виглядає бездоганно. Але нас тут лише двадцятеро. Якщо щось піде не так... Тут немає запасного корабля, немає аварійних бригад. Тільки ми та космос. 
— І тому ми тут, — спокійно відповів Марк. — Щоб довести, що це можливо. Подумай, Чарлі, якщо ми це зробимо, наступними будуть сотні, тисячі людей. Це перший крок. Хтось мав його зробити. 
На мить у каюті запала тиша, і лише м’яке гудіння двигуна нагадувало про рух корабля. 
— Ти знаєш, я не люблю ризикувати, — повільно сказав Чарлі, — й іноді думаю: а чи варте це все наших життів? 
Марк усміхнувся, ледь схиливши голову. 
— Життя завжди пов’язане з ризиком. Іноді ми ризикуємо заради науки, іноді заради інших людей. Але якщо ми боятимемося, то залишимося на місці. Історія завжди пишеться тими, хто наважується зробити неможливе. 
— Головне, щоб це неможливе не стало катастрофою, — буркнув Чарлі, але його голос уже був не таким напруженим. 
Марк підвівся і підійшов до ілюмінатора. Космос був чорним полотном, всіяним мільярдами зірок. У його серці була впевненість, що ця подорож стане лише початком великої епохи для людства.

— Чарлі, поглянь, — сказав він, не відриваючи погляду від зірок. — Це лише перший крок, але поглянь, який він прекрасний. 
Чарлі встав, приєднавшись до нього. Вони мовчки дивилися на далекі простори космосу, доки в комунікаторі не пролунало повідомлення. 
— Вхід у зоряну систему Альтес через п’ять хвилин. Готуйтеся до переходу. 
— Ось і воно, — тихо сказав Марк. 
— Ось і воно, — повторив Чарлі, і цього разу в його голосі не було сумнівів. 
М’яке гудіння двигуна змінилося коротким вібруванням, коли “N.A.S.T.R.O.M.A.” почав уповільнюватися перед входом у зоряну систему ‘’Альтес’’. Усі 20 членів екіпажу зібралися в основному відсіку корабля, де розташовувалася головна навігаційна консоль. Величезний екран відображав простір попереду: два маленьких сонця ‘’Альтес’’ і його планети, оточені ореолами загадковості. 
Марк і Чарлі стояли поруч, кожен занурений у свої думки. Марк із захопленням вдивлявся в екран, його очі блищали, як у дитини, яка вперше побачила новий світ. Чарлі, як завжди, був зосередженим. Його пальці нервово перебирали кнопку на ремені його комбінезона. 
— Увага, екіпаж, — голос капітанки Ніки роздався через динаміки. Її тон був спокійним і впевненим, як завжди. — Ми наближаємося до ‘’Альтес’’. Системи працюють у штатному режимі. Після входу ми проведемо короткий огляд і вийдемо на стабільну орбіту біля ESS-0.2. Усі мають бути готові до спостережень і аналізів. 
— Ідеально, — пробурмотів Марк, усміхаючись. 
— Занадто ідеально, — тихо додав Чарлі, більше для себе. 
Коли двигуни перейшли в режим маневрування, всі зосередилися на роботі. Великий монітор показав першу планету системи — гарячий газовий гігант із яскраво-червоними смугами, які нагадували картини художників-абстракціоністів. Далі були кам’янисті пустки, які швидко змінилися зеленими й блакитними кольорами ESS-0.2 — головної мети їхньої подорожі. 
— Неймовірно, — прошепотів Марк. — Ти тільки подивися. Атмосфера, океани, суша... Вона виглядає так схоже на Землю. 
Чарлі теж затримав погляд на планеті. Вона була красива, майже ідеальна, але його технічний розум одразу ж підраховував ризики. 
— Краса може бути оманливою, — сказав він тихо. — Атмосфера підходить, але що ми знаємо про клімат? 
Про місцеву флору і фауну? А раптом там небезпечні віруси чи токсини? 
— Саме це ми й маємо з’ясувати, — відповів Марк. Його голос був сповнений рішучості. — Для цього ми тут. Для цього ми взяли з собою найкраще обладнання. І для цього тут ти, Чарлі. Ти ж сам говорив, що зможеш полагодити більшість, якщо щось піде не так. Та й ти не сам, є ще 5 механіків. 
— Якщо піде не так, — пробурмотів Чарлі, але цього разу він уже не сперечався.

Капітанка Ніка дала команду на підготовку до виходу на орбіту ESS-0.2. Шатл плавно зменшив швидкість, переходячи на стабільну траєкторію. Дані систем показували, що планета була ідеальною кандидаткою для дослідження: киснева атмосфера, помірна температура, ознаки багатої екосистеми. 
— У нас усе в порядку, — капітанка подивилася на екіпаж, коли вони зібралися в основному залі. — Наступний етап — спуск на поверхню. У нас є достатньо часу на підготовку, тож прошу всіх перевірити обладнання та готовність до роботи. 
Марк і Чарлі залишили зал разом. По дорозі до своїх кают Марк легенько штовхнув друга у плече. 
— От бачиш? Усе йде чудово. Тобі не було чого хвилюватися. 
— Поки що, — відповів Чарлі, але на його обличчі майнула тінь усмішки. 
— Гаразд, — Марк підняв руки, ніби здавався. — Тоді домовмося. Якщо щось піде не так, я перший заплачу тобі пляшкою того рому, що ти любиш. Але я впевнений, що нічого не трапиться. 
Чарлі лише похитав головою. 
— Сподіваюся, ти маєш рацію, Марк. 
Планета ESS-0.2 уже виблискувала під зоряним світлом ‘’Альтес’’, і, здавалося, запрошувала їх зробити перший крок у невідоме.