Читати книгу - "Найкраще життя Віки, Rada Lia"

Прокинулася Віка на підлозі біля холодильника на кухні. Страшенно боліла голова. Нудило.

“Вина забагато”, — від згадки про вчорашнє пияцтво нудити почало більше. 

Вона спробувала піднятися на ноги. В неї це не вийшло. В голові паморочилося. Скроні здавлювало. Хотілося покласти голову на м'яку подушку, прикласти холодну ганчірку, закрити очі й більше ніколи їх не відкривати.

— Няв! — почула вона збоку.

— Хіба ти не бачиш, як мені погано? — прошепотіла з докором у голосі Віка. — Йди геть.

— Няв! — вже більш настирливо пролунало над вухом.

— Підібрала тебе на свою голову, — Віка перекотилася на бік і стала на коліна. 

По голові наче вдарили сковорідкою. Тупий біль охопив потилицю. Тримаючись однією рукою за край стола, а іншою за холодильник, вона нарешті змогла підвестися. Васька сидів на підлозі й витріщався на дівчину. В його очах промайнуло щось схоже на зневагу. Кіт мотнув головою й закрив очі.

— Засуджуєш? А ти спробував би пожити як я? Тобі добре, як для кота ти красунчик і щасливчик — живеш у квартирі, тебе годують, нічого не робиш, — продовжувала дорікати йому Віка. —  А я у своєму житті абсолютна невдаха. І до речі, якщо закінчаться гроші, то ми обоє, чуєш, ти також, опинимося на вулиці.

Віка погрозила коту пальцем й потягнулася до шафи, щоб дістати гіпоалергенний рибний корм. Вона втупилася очима в етикетку на упаковці й насупилася: “Я йому найдорожчий корм купляю, а він мене засуджує”.

Після душу їй трохи полегшало. Голова вже не боліла так, наче там всередині невгамовний дятел Вуді без упину колупав їй мозок. Вона витерла вологе волосся й підійшла до вікна. У будинку навпроти жив чоловік, який вже рік їй подобався. Від згадки про нього дівчина посміхнулася. Вона з надією поглянула на вікна на шостому поверсі, проте сонячні промені відбивалися від скла й було важко щось розгледіти. 

Вперше Віка помітила Артема минулої весни, коли поверталася з роботи. Заляпаний багнюкою пікап зеленого кольору різко загальмував посеред двору й з нього виліз широкоплечий красень із трьома друзями. Всі четверо були одягнуті у спортивний одяг, кросівки, в кожного позаду висів чимось набитий рюкзак. Віка застигла біля дверей під'їзду й, не відводячи погляду, роздивлялася чоловіка. Тоді Артем помітив погляд Віки й, посміхнувшись та почесавши відрослу бороду,  навіщось почав виправдовуватися:

— Можу лише сказати, що обожнюю гори та походи.

— Артеме, Артеме, — пролунав збоку докірливий голос сусідки, — коли ти вже подорослішаєш? Сім'ю заведеш, влаштуєшся на нормальну роботу. Тобі ж вже не п'ятнадцять.

— А нам і в сорок у душі буде п'ятнадцять, тьотю, — відповів інший чоловік з їхньої компанії й засміявся.

Сусідка лиш похитала головою й зникла за дверима під'їзду. Артем тоді кинув на Віку ще один зацікавлений погляд, підморгнув й попрямував до свого під'їзду. Дякувати Богу, він не озирався й не помітив тремтячих долонь і червоних, наче помідори, щік дівчини.

З того часу вони кілька разів випадково натикались один на одного. Часто у схожих обставинах, коли чоловік повертався з чергового походу. Віка не могла відвести погляду від його глибоких сірих очей, щирої посмішки, широких м'язистих плечей та рук. Та вони ніколи не розмовляли, лише віталися. “Звичайно, — думала Віка. — У такого красеня повно дівчат. Мабуть, вони всі довгоногі та стрункі, як ті, що в мене на роботі працюють. Навіщо йому я? ”

Тож він залишався її таємним коханням, мрією, тим про кого вона думала перед сном. Останні кілька тижнів вона його не бачила. Вірогідно, він знову був в черговому поході.

Віка висушила волосся. Воно відразу розпушилося і зробило її схожою на кульбабку, на яку варто лише дмухнути, щоб все це багатство розвіялося, розлетілося в різні сторони. Надягла свій робочий костюм, який висів на бильці стільця з учора й вирішила прогулятися. Вона окинула себе поглядом перед дзеркалом: 

— Як би я хотіла бути красивою!

Згадалися всі ті дієти, які вона почала випробовувати на собі ще в школі. Вони призвели хіба що до проблем зі шлунком. Хлопці тоді й не дивилися в її бік, дівчата сміялися. А вона ладна була що завгодно терпіти, лиш би знайти собі друзів. Роки йшли та проблема залишалася. В Києві, коли почала працювати у великих компаніях, вона так само була самотньою й недостатньо хорошою для оточення. Знову голод. Втрати свідомості у метро. Спроби зайнятися спортом. Все це закінчувалося лише зривами, риданнями та новими проблемами зі здоров'ям.

Від цих спогадів її очі заблищали. Раптом вона почула гучну музику надворі. Віка підбігла до вікна й побачила, як знайомий пікап в'їздить до двору. Саме з нього лунала музика. Серце закалатало, ніби збиралося вистрибнути з грудей. Дівчина метнулася до дзеркала, пригладила неслухняне волосся.

— Не може в житті людини все бути погано, — вона розправила складки на довгій, майже по щиколотку спідниці й помчала на вулицю. 

Віка вискочила з під'їзду якраз у ту мить, коли Артем витягнув з машини свого величезного рюкзака й почав прощатися з друзями. Ті сиділи в машині й підспівували слова пісні, яка лилася з радіо. Потім той, що був за кермом, помітив Віку біля під'їзду. Її дихання збилося, груди здіймалися, погляд збуджено блукав по пікапу та Артему. Водій оглянув її з голови до ніг і насмішкувато присвиснув.

— Твоя? — звернувся він до Артема. 

Той здивовано зиркнув на Віку, почервонів й несподівано грубо буркнув:

— Та Боже збав.

Він підхопив рюкзак з землі й, не озираючись, попрямував до своєї багатоповерхівки. Віка застигла. Її обличчя стало червоним від сорому. Вона ошелешено дивилася йому в слід.

Чоловік за кермом співчутливо поглянув на Віку, про щось перемовився з товаришем і вони поїхали з двору. Дівчина ж продовжувала стояти, наче її облили холодним душем, й мовчки дивилася вслід Артему, аж поки за ним не зачинилися двері під'їзду.

Так само мовчки вона повернулася додому, скинула туфлі в коридорі й пройшла на кухню. Не промовивши ні слова й не реагуючи на гучне нявчання Васьки, вона зробила собі з десяток бутербродів, налила у чашку чаю й попрямувала до кімнати. “З дієтами покінчено назавжди. Нічого все одно не зміниться”. Увімкнула ноутбук. Зайшла в ютуб. Тут висіло відкрите відео, яке вона не додивилася вчора.