Книги Українською Мовою » 💙 Трилер » Suffocation and a Dead End, Катріна Руд 📚 - Українською

Читати книгу - "Suffocation and a Dead End, Катріна Руд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Suffocation and a Dead End" автора Катріна Руд. Жанр книги: 💙 Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 13
Перейти на сторінку:

І зараз, коли Лікс так само сердився, так само нервово ходив туди-сюди, цей гидкий голос кричав, змушуючи в паніці казати речі, які Хан ніколи не сказав би, якби просто хоча б годину поспав.

— Це нормальна ідея, Феліксе. Останнім часом тобі всі мої ідеї не такі. Це якось пов’язано з Чаном і його не високою думкою про мене?

Фелікс завмер у неприродній позі, ніби його паралізувало. Джісон одразу ж пожалкував, що взагалі сьогодні розкрив рота, бо ще ніколи не бачив Лікса настільки вразливим, ображеним і розгніваним водночас.

— Не смій вплутувати в це Чана, просто не смій! Не змушуй мене шкодувати, що колись відкрився тобі.

Хан відчув жар на щоці від такого ментального ляпаса. Проковтнув клубок у горлі, намагаючись не звертати уваги на гіркий присмак у роті.

Фелікс почав метушитися, збирати свої речі у великий рюкзак. Мінхо розкрив було рота, аби щось сказати, але передумав.

— Що, і ти його навіть не зупиниш?! — вперше за весь час, що Джісон знав їх, Фелікс підвищив голос на старшого брата. — Боже, май же ти хребет врешті решт! Хоч раз у житті скажи йому «ні»!

Мінхо знову розкрив рота й миттю стулив, не сказавши ні слова. Фелікс зціпив зуби, кинувши на них обох довгий розгніваний погляд.

— Це абсолютно токсична, абсолютно нелюдська, навіть людоїдська ідея! Я востаннє прошу вас обох — будь ласка, я благаю, не робіть цього. Давайте просто поїдемо додому й забудемо?! — У відповідь лише затяжна тиша та тікання старого годинника на стіні. — Ну добре, раз так. Але я в цьому участі брати не буду, так і знайте!

Він вилетів за двері з рюкзаком за спиною. Хан обійняв себе руками, роздивляючись власні ноги.

Двері знову відчинилися з гучним стуком.

— А, і просто, щоб ти знав — Чан вважає тебе генієм, творцем, але з нестримною жагою лізти в неприємності, знаходячи біду для самого себе. Він ніколи не казав про тебе жодного поганого слова.

На цей раз двері грюкнули ще гучніше, Джісон примружив очі від дзвону у вухах.

— Я козел?.. — спитав тихо, впиваючись очима у рожевий захід сонця за вікном.

— Часом буває… — так само тихо відповів Мінхо.

Хан сховав обличчя у долонях, які нерівно тремтіли.

— Я козел зараз?.. — промовив, намагаючись придушити вже готові було зірватися сльози.

Стілець під Мінхо скрипнув, а потім Джісон відчув тепло долоні на своєму плечі.

— Ти справді хочеш почути відповідь на це запитання?..

Мінхо обійняв його, дуже обережно, ніби боявся, що Джісон відштовхне. Хану від цього стало ще гірше, сльози таки потекли щоками.

— Він повернеться. Побіситься трохи, виговориться Чану та повернеться, ось побачиш.

— Він вважає мене гомофобом, — як же йому було соромно за ридання, які так ясно чулися в голосі. — Думає огидний мені, чи що я проти Чана, але ж я ні! Віриш? Я справді ні!

Мінхо стиснув в обіймах сильніше, долоня заспокійливо кружляла спиною, поки Джісон, наче дитина, плакав у підставлене плече. Бо йому було страшно, вперше страшно за весь час існування каналу. Тривога перемішалася зі страхом, сумом, гнівом, з відчуттям провини за необережні слова.

Хан не пам’ятав як заснув. Останній спогад за той день — обережні дотики та спокійний голос Мінхо. Напевно, він стомився після минулих зйомок і такої купи емоцій.

Вранці Фелікс так і не повернувся. Лише подзвонив Мінхо сказати, що з ним усе гаразд, він з Чаном, але їхню ідею досі не підтримує. Мінхо, видно, теж передумав (хоча, імовірніше, наважився висловити власну думку, адже вчора щодо плану він нічого так і не сказав) та викликав Хана на розмову після сніданку.

Вони сіли один навпроти одного, Мінхо невпевнено взяв його долоні у свої, зазираючи в очі.

— Послухай, можливо… Лікс правий? — він стиснув долоні у своїх руках сильніше, аби Хан не висмикнув їх та не втік. — Не у всьому, але в чомусь.

Джісон нахилився ближче.

— Що ти маєш на увазі під «не у всьому»?

— Це… Ця справа — це твоє особисте.

— Відео про такий рідкісний та дивний випадок може зібрати мільйони переглядів, хіба ти цього не хочеш?

— Соні, послухай мене. Послухай. Це твоє особисте. Нехай, я прошу тебе, нехай воно таким і залишається? Я не згоден, що йти зовсім не треба, ні, навпаки, думаю, це допоможе тобі зрозуміти природу власних снів. Але я не буду йти туди з камерою напереваги й робити з твоїх почуттів шоу. У жодному разі, Соні, нізащо, ти чуєш мене?

Хан сумнівався. Він звик робити відео з першої спроби, з живими емоціями: справжнім переляком через каміння, яке обвалилося з ліпнини, чи захопленням від графіті на стіні покинутої лікарні.

— Добре, спробуємо роздивитися місцину і вже потім…

— Ні. Відео про твоє власне жахіття не з’явиться на каналі. Ні потім, ні через тиждень, ніколи.

Хан розтуляв і стуляв рота несила повноцінно сперечатися. Фелікс мав рацію, Мінхо дуже рідко казав йому «ні», й на цей раз він і дійсно зайшов надто далеко, якщо ця відмова настільки категорична.

— Добре. Добре, якщо ти просиш…

Очі Мінхо блищали вдячністю, поки пальці розтирали тендітну шкіру зап’ястя.

 

***

Вона бачила його.

Дихання збилося, вологі слизькі гілки били по обличчю, Джісон біг не озираючись, відчував, що вона вже поряд, уже близько, ось-ось схопить.

Раптом гілки перестали полосувати обличчя, він покотився схилом вниз, б’ючись ребрами об гостре каміння.

Мертва тиша невимовно тиснула. Джісон вперся долонями в землю, насилу піднімаючись, але одразу ж впав на коліна.

Вона стояла перед ним, гарна та усміхнена, а потім тінь промайнула на обличчі, з неприродно відкритого рота посипалися десятки велетенських тарганів. З низьким гулом комахи покрили собою її тіло, поповзли вже до нього, чіпляючись за шнурки на кросівках.

1 2 3 4 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Suffocation and a Dead End, Катріна Руд», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Suffocation and a Dead End, Катріна Руд» жанру - 💙 Трилер:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Suffocation and a Dead End, Катріна Руд"