Читати книгу - "Там, де закінчуються маски , MiraLissa"

«Хочеш — я допоможу відкрити? Просто… доторкнись.»

Крістал підвелась. Вона не встигла доторкнутись до ручки знову, як її обдало крижаним вітром. Рука миттєво вкрита інеєм — не болючим, але паралізуючим. Вона застигла на місці.

Двері відчинились самі. Увійшов хлопець і посміхнувся.

— Так ось хто порушує тишу. Моя маленька непосидюча. Може, залишити тебе так, щоб навчилась слухняності?

Його усмішка була ніжною… і лячною водночас. Вона надовго закарбувалась у її пам’яті.

Він підійшов ближче, поклав руку на її — і мороз зник. Вона змогла зрушити.

— Ну що, час знайомитись, — він обережно торкнувся її щоки кінчиками пальців. Вона почервоніла.

— Ходімо, — промовив тихо. — Нам є про що поговорити.

Сказав та вийшов з кімнати, вони пройшли прямо по коридору і зупинились біля нічим непримітної двері. Він відкрив її, зайшов усередину. В кімнаті було декілька людей, серед яких вона помітила знайому дівчину. Та ледь помітно кивнула, і хлопець посадив Крістал до себе на коліна, зайнявши своє місце.

— Вибач, люба, але поки що ти будеш ось тут, — прошепотів він їй на вухо.

Коли збори закінчились і всі вийшли, у кімнаті залишились лише троє.

— Ну що ж… Не думала, що наше знайомство почнеться з того, що мені ошпарить руку, люба, — сказала дівчина, показавши червоний слід на руці до ліктя. — Покажи, будь ласка, свою праву руку. Підніми рукав.

Коли Крістал виконала прохання, на її руці виявився ідентичний слід.

— Максе, наша пересторога спрацювала, чи не так?

— Так, звісно. — Він усміхнувся і провів кінчиками пальців по їхніх руках. Руку Крістал почало сильно пекти — але водночас опік почав заживати. Хлопець зайшов їй за спину і тихо сказав:

— Розслабся. Все буде добре, — і шепіт його на вухо дивно заспокоював.

Рука Роуз відновилась швидше.

— Ауч, Максе, ти Садюга, ти що — знову вирішив зіграти в бойового чаклуна? Хоч раз би по-людськи, без ефекту палаючої шкварки!

— Мені приємно це чути. Але ні, не міг. Хочеш шрам — можу влаштувати.

— Досить, Макс.

— Добре, добре… Покажи свою руку ще раз, люба, — звернувся він до Крістал.

Коли вона простягнула руку, по її венах пройшов ледь помітний холод. Через кілька секунд він відпустив її.

— Ну що, не боляче, правда?

Від його дотику по шкірі дівчини пробігли мурашки. Вона на мить завмерла.

— Ви закінчили? — голос Роуз був прохолодним.

— А ти що, ревнуєш, крижинка моя?

— Жартуй-жартуй… але зі мною, Максе, не варто, — у її голосі ховався лід.

— О ні, тільки не це, — Макс похитав головою. — Роуз, я пам’ятаю.

— А от мені не можна, так? Несправедливо.

Макс відчув, як щось крижане ковзає його венами — ніби голки зсередини. Вони обмінялись поглядами.

— Я… я все розповім Йому.

— Ну давай. А Він дізнається про твій останній провал. Думаєш, буде у захваті?

— Роуз, прошу. Тільки не це.

Вона махнула рукою й повернулась до Крістал. Хлопцеві одразу стало легше.

— Ну що, як ти зрозуміла, я — Роуз. А от це — ходяче поєднання егоїзму й садизму на ім’я Макс.

— А мене…

— Не потрібно, сонечко. Ми знаємо, як тебе звати, — посміхнулась Роуз. — Ми відповімо на всі твої запитання.

— Роуз…

— Я знаю, — перебила вона, подивившись на Макса так, що той трохи здригнувся.

— Добре… Я бачу сни. Вони лякають мене.

— Моя люба, всі бачать сни. Але я думаю, я знаю, про які саме йдеться.

Крістал почала розповідати. І Роуз зрозуміла — вони не помилились, забравши її з собою.

Коли дівчина закінчила, Роуз підвелась і підійшла ближче.

— Поки що ти побудеш з нами. Тобі не зовсім безпечно бути самій.