Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Жінка глибоко вдихнула вечірнє повітря і їй стало легше. Скверик навпроти офісу надійно захищав від гамірної міської дороги, наповнював повітря ароматом листя, трави та пташиним щебетом. Літо вже закінчилось, але справжня осінь ще не почалась і це була найкраща пора року для неї — не надто спекотно, не надто холодно, ще не дощить, але повітря вже по осінньому свіже. Олег часто казав, що у неї все не як у людей, але саме за це він її і любить.

Віта усміхнулась згадуючи, як все починалось. На першому курсі вона, заклавшись на ящик шампанського із подружками, відбила його у всіх дівчат паралельної групи, а потім виявилось, що він заклався з друзями на ящик горілки щодо неї. Віта образилась, а Олег запропонував влаштувати вечірку...

По спині пробіг холодок і з’явилось відчуття, що на неї хтось дивиться. І це хтось чужий. В голову відразу полізла згадка про сюжет у новинах і Віті нараз забракло повітря. Серце калатало, наче хотіло вистрибнути з грудей, а ноги почали тремтіти.

Віта намагалась подумки заспокоїти себе, але це мало допомагало. Відчуття, коли на тебе хтось дивиться і оглянувшись зустрічаєш погляд, є у всіх, але цього разу вона боялась навіть оглянутись, щоб переконатись у безпеці. Ритм кроків почав збиватись, їй здалось, що вона зараз впаде, від страху паморочилось у голові. І раптом все зникло. Віта чомусь знала, що за нею вже ніхто не спостерігає і від цього знання стало тільки гірше. Вона майже добігла до свого будинку і зупинилась, щоб передихнути. Чоловік та дитина не повинні побачити її у такому стані.

– Привіт, сонечко. Як минув день?

– Привіт, добре. А у вас?

– Помаленьку. Вибач, сьогодні не вдалось вирватись, я сам п’ять хвилин як додому прийшов. Але я обов’язково вмовлю шефа. Щось сталось?

– Чому ти питаєш?

– Ти бліда, як стінка.

– Втомилась, я залізу у ванну, а потім спати.

Тепла вода поволі розслабляла напружене тіло і весь страх почав здаватись лише грою уяви.