Читати книгу - "Півонії, Ларія Ковальська"

- Зрозумійте, якщо я вам не віддячу за квіти, то мене мучитиме сумління і я не спатиму вночі. Тому я зараз буду змушений відмовитись від квітів і, звісно, не матиму чим порадувати матір.    

     Дідусь задумався. Розумів, що цей хлопець хитрує, та все ж відчував, що він хороша людина. Раптом пригадав, що хотів дружині торт купити…     

- Ну, гаразд. Знаєте, мені й справді не потрібно нічого. Але я, як і ви, хочу порадувати близьку людину. Я так давно не купував своїй дружині солодощів, наприклад, торта якогось.

- О це вже краще! Ходімо зі мною в машину.

- Та ні, що ви. Я тут зачекаю.

- А ви далеко звідусіль живете?

Літній чоловік назвав вулицю, а молодий зрозумів, що це майже окраїна міста.

- То ви автобусом їхали?

- Так, по пенсійному…

- Ходімо, я вас підвезу, нам майже по дорозі! – Трішки прибрехав молодик.

- Та якось незручно…

- Не хвилюйтесь, все буде добре! – Молодий чоловік взяв відро з півоніями і стільчик, на якому сидів дідусь та поніс до свого недешевого автомобіля. Дідусь повільно пошкутильгав слідом. Йому було дуже незручно, але відмовлятись більше не став.

    Вони зупинились біля великого магазину. Дідусь чекав у машині. Молодик робив покупки сам. А потім підвіз літнього чоловіка додому.

- Ходімо, допоможу вам донести ваші речі. – Запропонував молодий чоловік. Допоміг старенькому вийти з авто, взяв стільчик і декілька пакетів і заніс на подвір’я. Відразу біля входу в будинок, стояла лавка, ось там і лишив молодий пакети.

- Це все ваше! – Звернувся він до дідуся.

- Та де ж? Мій лише стільчик!

- І ці пакети. А можна, я відро вам завтра привезу, бо не хочу, щоб квіти зів’яли!

    Дідусь лише покивав головою. А молодий чоловік поспішив до свого авто. У дідуся виступили сльози. Він вже був перестав вірити у людську доброту. Та, схоже, помилявся. Цей молодий чоловік і людина добра, і син хороший. Навіть про квіти турбується, щоб не зів’яли! Старий ще постояв трохи на вулиці та й поніс пакунки до хати. Стільки всякої всячини у цих пакетах знайшлося!, Стільки делікатесів там усіляких було, яких старенькі не могли собі дозволити. А наступного дня молодик привіз відро дідусеві. Та й знову подарунки. Дідусь, як завжди, відмовлявся. А молодий просто лишив пакети на лаві. А через кілька днів знову приїхав. Потім познайомився і з дружиною дідуся. А вона вже й на чай стала його просити. Молодик погодився, а за столом запитав дозволу чи можна йому наступного разу з матір’ю приїхати, бо вона не має з ким у місті спілкуватись. І, звісно, отримав згоду. Так вони й стали товаришувати. Стареньке подружжя тепер частенько ласували різними смаколиками, а матір доброго перехожого знайшла собі хороших друзів.

Кінець