Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рита. Сучасний час. , Moon Grey 📚 - Українською

Читати книгу - "Рита. Сучасний час. , Moon Grey"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рита. Сучасний час." автора Moon Grey. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

Так дівчина навчилась вовчим поглядом просто не допускати знущання над нею тих, хто її так палко любить.

Рита не могла не дивитись у вічі. Так, це не культурно чи викликаюче. Але ж вона спілкується з  безліччю людей, які не уникають погляду, не трактують це двояко. Які так само вільні в житті і розкуті. І це в цій країні. Не за кордоном.

Вона читала по очах, а інколи бачила там інших людей. Їх всього 5 категорій. Ці п’ятеро людей були першими, хто її вразив темпераментом і, звісно, що вони мали інші риси прояву характеру, але: спокійний, чванливий, впертий, загрозливий, хитрий – це ті еталони, які слугували для неї прикладом того, що саме ховалось за очима. По той бік задзеркалля. В Душі.

Інші теж зчитувались, додавався тембр голосу, рухи, але щирих людей вона не могла ідентифікувати. Вони були невизначеними, як веселка в небі. От наче виділяються, але водночас такі …невловимі і чудові. З ними спокійно і приємно. Вони щирі.

Рита дивилась у вічі лікарю і зараз нічого не зчитувала. Вона кліпнула і майнула думка: «Він теж недарма пішов у психотерапевти.»

- Тебе турбувала думка, що інші намагаються тебе вкрасти? По шматочках?

Він натягнув маску здивування:

- Ні. Вірніше, так, але не отак щоб прямо «по шматочках».

- Кожен говорить тими словами, які відчуває. Ти ж це знаєш.

Він усміхнувся і продовжив:

- Паралізуючий страх бути викритим і заникатись, щоб тебе ніхто не трогав, але водночас ти йдеш по вулиці і бачиш інших. І ти яскрава, вільна, тобі хочеться кожну мить обійняти увесь світ, але так, щоб ніхто не помітив цього. Можливо це мама тебе так любить? Ти говорила, що вона  боялась тебе втратити. Хотіла втратити і боялась. Вона щоразу цей страх стверджує своєю поведінкою.

- Я знаю це. Але і я не хочу підтверджувати цього. Та підтверджую. Я уникаю її. І втратила всі емоції до рідні. Вони нав’язливі і увесь час… - Рита неочікувано для себе потягла пасмо волосся з лоба на очі. Довжелезне, воно почало витягуватись аж із коси і та скуйовдилась та підтяглась вся на оцій тонкій «ніжці». Дівчина притримала косу рукою, витягла пасмо і для чогось стала триматись за нього.

- Штора.

- Точно. Штора. – Дівчина тут же розсміялась і її зуби блиснули в напівтемряві кімнати. Вона спокійно, велично, наче королева, нахилила голову, змахнула рукою і акуратно заправила пасмо за вушко вже будучи звичайною жінкою. – Ти не дивишся в блокнот. А я багато чого розповіла тиждень тому на нашій першій зустрічі. Мені тебе порекомендували як психіатра з феноменальною пам’яттю.  Ти ж виявився іншим лікарем.

- Я маю фах. – Він склав пальці рук кінчиками одне до одного і закрив очі. За мить продовжив. – Тепер ти не відчуватимеш паралізуючого страху. Бо в тебе завжди під рукою штора –пасмо. Скористуйся, коли захочеш.

- Це так легко?

- Ти собі дозволила це робити в будь-який час і це якір, який автоматично буде «займатись справою твого дитинства, відповідати чужим еталонам», а ти в моменті ситуації спробуй жити власним життям. Ти зможеш. – Він відкрив очі. – І кожна твоя спроба повинна бути короткою. Посилайся на зайнятість чи те, що ти хотіла запитати в цієї людини.

- Я не хотіла запитати. – Рита стала наче гостре лезо. Та за мить розлилась тією водою, яка заполонила увесь її простір і вона тепер просто бовтала ногами в річечці. Вона нахилила голову. – Але я запитаю.

- Ти незалежна настільки, наскільки тобі дозволяєш сама. Нормальне бажання розпоряджатись власними коштами.

- В мене «не вистачить життя, щоб вчитись, треба брати приклад».

- Ні в кого його не вистачає. Але це ж щасливе життя?

- По моїх стандартах- так.

- Ти казала, що відчуваєш, як змінюються люди в тебе вдома, коли ти їх запрошуєш і ти перестала спілкуватись з ними.

-  Не люблю пафосу.

- Але ти показувала фото. Ти сама дизайнер і знаєш, який вплив це має на людей.

- Це показало їхні сторони, які мені були невідомі.

- Ти не друзів запрошувала? Я правильно зрозумів?

Рита розсміялась так щиро і дзвінко, що Сашко аж сам загиготів веселим басом.

- Ти точно класний лікар! Так, - Рита випростала ноги на розкладенім кріслі, закинула руки за голову, закрила очі і додала, - ти правий на 100%. Я обожнюю чистоту, порядок, закритість, білий колір і меблі , які, коли відкриваєш,  там моя Нарнія. Там ціла веселка. Але іншим я показую холодний простір, де хочеться сідати скраєчку і відчуваєш себе брудним. А той бруд потім ллється з людини, то пафосом, то цинічністю, намаганням відповідати, дотягуватись до стандарту обстановки. І отам, отой мій світ, бачили тільки двоє людей. Мою художню. Мою швейну. І трішки діда Нейрона. Це мама та моє кохання.

- І ти, вважаєш, що ти відлюдькувата та хвора?

-Бо мені так кажуть? – Рита відкрила очі. Згори на неї дивився її коханий.

- Рит, пішли. Я звільнився.

- Оресте? - Рита видихнула це ім’я.

Вона пташкою пурхнула з лежанки і обережно торкнулась плечей Ореста. Спочатку кінчиками пальців. Потім долонями. Вона, не турбуючись про світ навколо, ніжно торкнулась уст, плакала та знову і знову торкала пальчиками то свої, то його уста. Дівчина ковзала поглядом по тілу і відчувала зміни. Відчувала і боялась, що він її не прийме отаку, яка його всим серцем приймає всього. Всього, що від нього, колишнього, залишилось.

Сашко кашлянув. Він стояв поряд і протягнув сумку. Рита вчепилась в неї руками, боячись торкнутись Ореста, щоб той не зник. Вона іншою рукою стисла долоню лікаря та різко повернулась до нього:

- Ти знав! Ти увесь час знав!

Сашко усміхався:

- Ми ще побачимось. Йдіть.

Орест та Рита вийшли в порожні коридори офісної будівлі. Реабілітація була нескінченною та триватиме все життя. Але тільки фізична. Душею люди ніколи не змінюються.

Рита йшла поруч з своїм велетнем та заглядала йому у вічі постійно і їхні погляди зустрічались кожну мить.

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рита. Сучасний час. , Moon Grey», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Рита. Сучасний час. , Moon Grey» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Рита. Сучасний час. , Moon Grey"