Читати книгу - "Може Земля справді плоска?, Вячеслав Дядек"

Після тієї розмови в кафе з Алексом я все частіше повертався до нашого діалогу подумки. Ідея, що саме сприйняття формує реальність, не була новою — це кістяк філософії вже століттями — але зараз вона здавалася актуальнішою, ніж будь-коли. Як пілот, я звик орієнтуватися в фізичному світі з точністю до метра, покладаючись на прилади й розрахунки. Але варто лише трохи відшарувати цей шар, як розумієш, наскільки хиткою є ця реальність — наскільки вона залежить від здатності спостерігати, вимірювати й вірити.

Візьмемо, наприклад, енергію, з якою ми стикаємося щодня. Більшість людей сприймає енергію як електрику, паливо чи калорії, які ми спалюємо. Але а що, як я скажу, що існує інша енергія — така, яку не виміряєш ні в вольтах, ні у ватах, ні в джоулях? Уяви енергію, яка діє невидимо, яка не грає за звичними фізичними правилами, але все ж взаємодіє з ними.

Я згадав одного наставника з часів, коли ще навчався. Він був трохи диваком і часто повторював:
— Вікторе, двигуни працюють не тільки на паливі — вони ще й на намірі.

Тоді я списував це на його дивацтва, але тепер бачу це інакше. Адже намір — це не те, що можна залити в бак. Але кожен, хто коли-небудь літав, відчуває: є різниця між впевненим пілотом і тим, хто сумнівається. У кабіні відчувається певна енергетика — концентрація, яка впливає на все, що відбувається в польоті.

Чим більше я про це думав, тим чіткіше розумів: якщо думка й намір можуть впливати на щось таке складне, як літак, можливо, вони здатні впливати й на більшу картину — на саму реальність?

І тут виникає інше питання — сприйняття. На висоті 10 тисяч метрів світ виглядає зовсім інакше. Усе — плавне, закруглене, горизонт тягнеться до нескінченності в усі боки. Але цікаво інше: прилади не показують тобі «реальність». Вони показують оброблену її версію. Радар, GPS, штучний горизонт — усе це інтерпретації, переклад світу у зрозумілу й керовану форму.

Стає очевидним: сприйняття — це фільтр, який дозволяє нам бачити тільки те, що потрібно для виживання. Але разом із цим фільтром ми втрачаємо доступ до чогось більшого. А що, як є спосіб прибрати цей фільтр — побачити світ у його «сирому» вигляді? Можливо, Всесвіт тоді виглядав би зовсім інакше — більш текучим, менш обмеженим нашими шаблонами.

Кілька днів потому я поділився цими роздумами з Алексом за черговою кавою. Я вже готувався, що він посміється, але натомість він зацікавлено нахилився.

— Тобто ти маєш на увазі, що наше сприйняття формує не тільки те, що ми бачимо, але й саме існування речей? — спитав він.

Я замислився:
— Щось на кшталт того. Ми не створюємо реальність повністю, але взаємодіємо з нею через ментальний інтерфейс. Уяви сон: ти сприймаєш логіку сну як реальність, не ставлячи під сумнів. А якщо й життя — це ще один рівень сну, просто з іншими правилами?

— А яка тоді мета цієї прихованої енергії? — не зупинявся Алекс.

— Це й є головне питання. Припустімо, що існує енергетичне поле, на яке впливають думки, емоції, наміри. Його не видно приладами, але воно формує наші переживання. Можливо, це те, що нас з усім з’єднує — бездротовий зв’язок між свідомістю й матеріальним світом.

— Тобто ти хочеш сказати, що наш розум — це як антена, яка ловить всесвітній Wi-Fi?

Я засміявся:
— Смiшно звучить, але так. Подумай: ти заходиш до кімнати й одразу відчуваєш атмосферу, ще до слів. Це не вимірюється приладами. Але воно є. І це — теж енергія.

— І як це пов’язується з рештою реальності?

— Почнімо з простого: електромагнітний спектр. Ми бачимо лише вузький діапазон — видиме світло, трохи інфрачервоного й ультрафіолету. Але є ще X-промені, радіохвилі, гамма-випромінювання. А що, як існують частоти, які несуть інформацію, але ми не здатні їх сприймати?

— Тобто ця прихована енергія — на іншій частоті?

— Саме так. Ми бачимо лише шматочок великої реальності. Але якщо змінити інструменти — або свідомість — можливо, ми побачимо більше. А може, навіть вплинемо на це.

— І ти думаєш, ми можемо впливати на реальність через розум?

— Це не про контроль, а про зв’язок. Медитатори, майстри бойових мистецтв часто говорять про відчуття єдності з усім. Можливо, це й є момент, коли свідомість налаштовується на універсальну частоту.

Між нами зависла тиша — така ж насичена, як кава в наших чашках.

— І що з цього випливає? — нарешті запитав Алекс.

Я усміхнувся:
— Що світ більший, ніж ми думали. І можливо, ми можемо навчитися взаємодіяти з цією прихованою енергією — не для магії, а для кращого розуміння самих себе.

Коли я залишав кафе, мене переповнювало передчуття. Здавалося, я побачив обриси чогось великого й невловимого. І я з нетерпінням чекав, куди ж приведе ця подорож далі.