Читати книгу - "По Нулях , Філін"

Це була її перша практика. Її руки тремтіли так, ніби серце в них билося замість грудей.  Вона тримала в долоні тонометр та пульсоксиметр, а в кишені лежав термометр – і намагалася не видати свого страху. Вона знала: не можна показувати слабкість. Вона ж тут – «медик». 

Коли двері палати №4 відчинились, її ніби затягнуло в інший простір. Там було двоє хлопців. Один із них – Єгор. Йому, певно, років 19. Усмішка – з тих, що змушують забути, як дихати. 

— Добрий день, – ледь чутно промовила Аня, увійшовши в палату. Її голос тремтів. – Я прийшла виміряти вам тиск, пульс та температуру. 

— Заходьте, медсестро, – усміхнувся він.

Коли вона одягла Єгору пульсоксиметр, цифри не з’явилися. 

— Чуєш, брате,  а в мене вже пульсу немає. – звернувся Єгор до свого товариша. 

— А що ж робити? – розгублено запитала юна медсестра. 

— Пиши: «по нулях». – жартома відповів їй хлопець. 

— Та ні, зараз знайдемо, – сказала Аня, схилившись ближче. 

Її пальці ковзали по його зап’ясті. Пульсу не було. Вірніше,  він був – але десь глибоко. Тихий,  як вона сама. 

— Давай разом,  – сказав Єгор і приклав свою руку. Мить – і відчули його. 

В той момент у грудях Ані щось йокнуло.  Серце ніби підказало: цей момент залишиться назавжди.  Але вони більше не зустрінуться.  І Єгор навіть не здогадається,  що став частиною історії дівчини,  яка завжди мовчить про головне.